Я вже не дивлюсь відео з обгорілими і убитими орками та розфігаченими танками. Так, я все ще віддаю величезну шану відвазі і військовій майстерності людям, котрі це зробили. Але дивитись на таке безглузде місиво хочеться все менше. Воно не мало сенсу і до смерті, то який сенс спостерігати його після. Єдине, що переглядаю — відео з убитими мирними людьми, зроблені після деокупації отих київських містечок зі столичної околиці.
Хоча мені дуже складно на таке дивитись і може навіть не треба було б, але я себе примушую. Просто, щоб назавжди закарбувати це у своїй пам’яті. Це те, що я хочу пам’ятати все життя.
Оце свіже відео з устеленими узбіччями трупів людей, котрі просто йшли, а орки просто їхали на танку чи на бмп і розстрілювали по дорозі всіх, кого бачили. Подробиці, мабуть, стануть відомі згодом, адже таке завжди хтось бачив і розповість. Хоча винуватці ніколи не будуть знайдені і покарані.
Декотрі з них можливо загинуть в майбутніх боях, а декотрі просто потім повернуться додому і лише під час запоїв ділитимуться подробицями того, в чому вони брали участь. І то, старанно оминаючи свою безпосередню участь. У мирні часи убиство просто одного із тих нещасних викликало б величезний резонанс. Це б крутили по новинах декілька днів, розслідування взяв би під особистий контроль міністр внутрішніх справ, а може навіть і сам Президент, якби це йому порадили його піарники. А так та бабця на ровері просто лежить на узбіччі під дощем вже декілька днів, так ніби вона перша втомилась від цієї війни. І вирішила прилягти набік, не злазячи зі свого ровера. Її світ склався надвоє.
Я хочу це запам’ятати, щоб ніколи не брати участі у виправдальних гуманістих суперечках про те, що узагальнює зло і, буцім, не всі росіяни брали участь у війні і вбили бабцю з Ірпеня чи Бучі, яка просто їхала на ровері у справах.
Я просто хочу ненавидіти їх усіх.
А претензії за мою невмотивовану і невиправдану узагальнюючу ненависть хай виставлюють не мені, тому, хто ненавидить — а своїм невідомим співгромадянам, які таке скоїли і викликали палючу ненависть до усіх росіян.
І замість виправдань краще усвідомте, що ці криваві нелюди живуть з вами в одних містах і будинках, ви зустрічаєтеся з ними на тротуарах і п’єте після них каву в кав’ярнях з тієї ж чашки, з якої перед тим пили вони. Хай навіть добре вимиту. Бо чашку можна помити. А ненависть не змивається.
Володимир Гевко
