Історія земного життя Господа нашого Ісуса Христа почалася з того, що ми в сучасному світі називаємо вимушеною еміграцією. Адже праведний Йосиф Обручник з Пречистою Дівою Марією і Немовлям Ісусом змушені були тікати до чужої країни – аби вижити. Чи вони не боялися? Очевидно, що боялися – за власне життя і за життя Дитини. Чи вони готувалися до цього? Очевидно, що ні – вони тікали вночі, і, скоріш за все, їхні пожитки теж тоді вмістилися в одну торбу.
Чи вони тікали до знайомих? Ні, тікали в абсолютно чужий для них край – з іншою релігією, культурою, мовою, законами, укладом життя. Вони там були приїжджими, але туди їх направив Господь, аби зберегти життя. Вони, як і всі біженці, теж ставили питання: Як довго? Що далі? Коли можна повернутися?.. Вони тоді теж змушені були адаптуватися до іноземних умов життя і чекали можливості на повернення додому.
Якщо є біженці, то є і джерело загрози. У випадку земної родини Ісуса Христа то був цар Ірод та його воїни. У випадку українців – це російський диктатор та його військо. Обидва тирани, хоч і відділяють їх тисячоліття, схожі між собою у своїй жорстокості, підступності, психопатії, соціопатії, хворій гордині, фобіях та слабкостях. Обидва нищать мирне населення, невинних дітей, роблять багатьох людей біженцями і вимушеними переселенцями. Обидва – страшенно бояться, обидва ображені і божевільні – «вільні від Бога», бо їхнє серце полонив диявол. Їм ввижається те, чого немає, вони почуваються приниженими, вони усього бояться, нікому не довіряють, їх серце сповнене люті, підозри й розпачу.
Як колись Ірод, «побачивши себе осміяним волхвами, дуже розгнівався і послав повбивати усіх немовлят у Вифлеємі і в усіх околицях його» (Мф. 2: 16), подібно діє й кремлівський тиран, вважаючи себе приниженим уявним ворогом – «Заходом». Але він має знати, яка доля і «слава» чекала на Ірода, яке прокляття він носитиме довічно.
«Як помер Ірод, то ангел Господній уві сні з’явився Йосифові в Єгипті і говорить: устань, візьми Немовля і Матір Його та йди в землю Ізраїлеву…» (Мф. 2: 19). Євангельська історія свідчить, що обов’язково настане час, коли можна буде повернутися. Був час їхати, буде час і повертатися. Вірю: в належний час повернуться і наші вимушені біженці додому.
Сьогодні, у Всесвітній день біженців, підношу свої молитви за всіх, кого новітній ірод та його військо змусили стати біженцями. Нехай Господь додасть вам сил дочекатися омріяного часу безпечного повернення додому!
Митрополит Епіфаній
