Ексклюзивна хвиля

Рідна мова для душі, а діалект — для інкрустації

Знаєте, сьогодні я по-особливому радію, що обрала колись філологію і захистила дисертацію. Хоча від юності чула, що вчитися на мовника — це щось на зразок «для себе», а варіант займатися наукою серед моїх знайомих взагалі ніхто не розглядав. Але я вперта. Саме на філологічному я навчилася не просто відчувати свою мову, а пізнавати її логіку, історію і нашарування смислів.

Це затягло.
І саме в університеті утвердилася в думці, що діалект — це не хвороба мови чи те, за що треба вибачатися, це її осердя. Харизма. І якщо я мала генетичний бонус у вигляді виховання на діалекті — то це ніби підказка світу, що я маю цей діалект пізнавати і популяризувати. Адже не в усіх моїх ровесників дідусі з бабусями — двадцятих років народження.

Люди радянського періоду в силу різних причин розмовляють вдома не таким конденсованим діалектом, яким спілкувалася моя стариня. І так, моя дисертація про письменника, який писав повністю на діалекті — Марка Черемшину, мого земляка. Мені подобається знайомитися з моєю мовою — щораз, то глибше.

Іноземні мови — російська, польська, англійська, латинь — інструменти для роботи, науки, ними я не спілкуюся (хоч можу). Тільки рідна мова — для душі. А діалект — то взагалі для дуже своїх. Одиниці чули, як я говорю по-своєму, зате сотні читали, як можна інкрустувати художні тексти діалектом — тому всі мої читачі трохи горяни.

А ще сьогодні — професійне свято у всіх працівників культури і майстрів народного мистецтва. Майстрами я вважаю своїх дідика Митра і бабку Маріку, бо вони займалися багато чим — від килимарства до вишивки і обробки шкіри. Щоправда, вони то не називали мистецтвом — для них то був зарібок і спосіб зробити свій побут файним. А щодо культури — дід прекрасно співав, з первою сестрою Марією Стеф’юк (мамою відомої співачки Марії Стеф’юк) вони виспівали не одну співанку у хорі.

Бабка моя грала в аматорському театрі, і роль учила не з переписів чи книжки, а зі слів учителя, вертаючись через ліс додому. До глибокої старості знала «Катерину» і «Наймичку» напам’ять. І розповідала, як з сажі та бурячкового соку можна зробити самодіяльний грим, якщо руки з правильного місця ростуть. І вона в мене була в душі філолог, бо читала постійно і багато, куди більше за моїх тогочасних знайомих чи тим паче своїх ровесниць.

А в її онуки перша робота за направленням — культмасовий організатор у будинку культури села Кобаки, а тепер я — одночасно і науковиця, і працівниця культури. І тим тішуся.

Насправді і філологія, і робота у сфері культури — це про глибину, а не про тимчасові бренди. А ще для мене моя освіта і робота — це складники світогляду, вони виховують мене українкою.

Зі святом, дороге товариство!

Іванна Стеф’юк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.