… Я навіть здогадуюсь про що він думає на тій світлині унизу… Напевно, про те саме, що і я зараз… Цензурних слів в цих думках мало, тому і озвучувати їх не стану – «нас читають діти». Пам’ятаю вічні проблеми з пошуком фінансових ресурсів на проведення конкурсу імені Івасюка… І воно йому було більше всіх потрібно? Івасюк йому не брат і не сват…
Чи колись у когось боліло серце від краси, яку бачиш от у цю саму хвилину? Власне, від того, що бракує слів поділитися навіть із собою, не кажучи вже про когось тим, що споглядаєш у цю мить. Від розпачу усвідомлення, які мізерні, які недосконалі і примітивні наші вербальні спроможності.
Знаєте, сьогодні я по-особливому радію, що обрала колись філологію і захистила дисертацію. Хоча від юності чула, що вчитися на мовника — це щось на зразок «для себе», а варіант займатися наукою серед моїх знайомих взагалі ніхто не розглядав. Але я вперта. Саме на філологічному я навчилася не просто відчувати свою мову, а пізнавати її логіку, історію і нашарування смислів.
Життя за межами фейсбук не таке, як в межах його периметру. Вкотре переконався, попрацювавши від серпня до жовтня на п’яти книжкових фестивалях. Підходять правильні читачі й читачки. Ставлять правильні питання: «А що у вас є для хлопчика?», «А це буде цікаво дівчинці?», «Мені книжку для чоловіка порадьте», «Мені для себе, я ж жінка».
