Навіть моя кохана дружина, люта «лінгво-фашистка» та непримиренна борчиня з русифікацією, іноді називає сир – творогом. Так і каже: «Антінчику, купіть мені, будь-ласка, того сиру, що творог, бо ви знову принесете або «Голандський», або не, дай боже, «Російський», а я хочу того, що біленький, щоб із сметанкою з’їсти на сніданок, запиваючи ароматною кавою».
Але краще ось вам історія про Мілентія Савковича Глуздерця, що на початку 2000-х купив у селі хату, згарище від якої добре видно з другого поверху нашого будинку.
Дісталася вона йому у 2002-му разом з городом та старим садом за півтори тисячі доларів. Зробив він у тій хаті євроремонт, пофарбував у жовтеньке, встановив нову туалетну буду у дворі, та й почав наводити приязні стосунки з місцевим населенням, що охоче постачало професору-лінгвісту екологічно чисту їжу.
За молочку відповідала баба Катря.
Приносить вона якось Мілентію Савковичу свіжий сир зі сметанкою, та й каже: «За творог з вас двадцять рублів і за сметанку ще десять».
А він їй і дає російські гроші. Наміняв, іч, спеціально. А російський рубль завжди дешевше гривні був.
— Що це за бамажки? — дивується Катря.
— Рублі. Ти ж сама казала за творог двадцять і за сметанку десять. Ось тобі тридцять рублів.
— Тю, так я ж гривні мала на увазі!
— А чого ж ти, Катрусю, називаєш наші рідні гривні рублями? Хіба досі у Радянському Союзі живеш? Адже маємо Незалежну Україну, про яку мріяли цілі покоління предків. Сама ж казала, що твій батько з повстанцями на Боярку ходив комсомольців стріляти? А ти тепер рідну гривню московитським рубльом називаєш?
— А ти мого батька не чіпай, зайда! Подавися своїми рублями. Хай вони тобі разом з тим творогом в горлі стануть! — сказала як відрубала. Не забрала товар. Тільки плюнула професору під ноги, розвернулася та й пішла геть.
Отака горда місцева натура.
Але економічний базис для крєпкого українського хазяйствєнніка завжди був важливішим за хитку ідеологічну надбудову. Тож коли дружина Мілентія Савковича замовила на ранок понеділка десять кіло творога і дві трьохлітрові банки сметани для колег по роботі, хазяйновита Катря відправила до них чоловіка з настановою: «Тільки ти цим київським ціну в гривнях називай. Пойняв?».
Та цього разу підступний міщук приготував для простого селянина ще одну пастку.
— За сметану гроші тримай. А це що ти мені приніс?
— Так творог же ж…
— А ми у вас сир замовляли.
— Так ми не робимо сиру, — спантеличено витріщився Макар Іванович. — Для цього треба спеціальну тєхніку імєть, закваски там всякі… Ми тіки творог робимо. А як хочете сиру, то йдіть у магазин.
«Він іздєвався над тобою» — чітко поставила діагноз Катря, коли захеканий чоловік припер назад додому десять кіло творога.
«Мілентій плоха людина. Я більше до нього ніколи не піду!» — суворо заявив Макар Іванович дружині, коли та запропонувала йому навідатись до лиходія разом, аби владнати ситуацію.
«Пропаде товару на сто двадцять рублів, а тобі якась мужска честь дорожча? — лупила чоловіка по морді марлею для проціджування молока. – Ти хоч допри той творог до його хати, а вже балакати я сама буду!»
Приставши на цю пропозицію, Макар Іванович вже втретє за сьогоднішній ранок попер торбу з творогом за півтора кілометри.
— Що ви людям голову дурите! Який сир? Ваша дружина замовляла у нас творог! – кричала Катря, взявши руки в боки.
— Аллочко, йди сюди кохана, — манірно покликав професор дружину. — Сама скажи Катрусі, що ми у них замовляли?
Молодша за нього років на двадцять руда єврейська жінка Алла Давидівна, аби підіграти чоловікові, коротко відповіла:
— Сир.
– Ми не робимо сиру! Ми робимо тільки той сир, шо творог! – гримала Катря.
— А ха-ха, – широко сміялася Алла Давидівна, демонструючи короткі жовті зубки. – Ми саме такий і замовляли, бо слова «творог» нема в українській мові. А є – «сир» для всіх варіантів подібної молочної продукції. Правильно я кажу, Мілентій Савкович?
— Абсолютно правильно, Алло Давидівно. Де ви чули слово «творог» в українських піснях? У нас все з сиром: «варенички з сиром», «пироги з сиром», «сирники», «сирна баба». А творога — нема! Бо це русизм.
— То я не поняла, ви будете брать мій творог чи ні? – страшно глянула на них Катря.
— Творог – ні! Сир будемо брать залюбки! – нагло посміхнувся у відповідь Мілентій.
Ця історія вилізла професору боком через вісім років, коли місцеві з телевізору дізналися про те, що декан Педагогічного інституту ім. Драгоманова підтримував Віктора Януковича на останніх президентських виборах.
— Я завжди знав, що той Глуздерець гандон! – кричав бухий Колька на святі Івана Купала. — Але я свою бабу в обіду нє дам. Як казали наші предки на творог – творог, так і я казати буду, і діти мої казати будуть! Піду йому хату на *уй спалю!
— Та вгомонися ти із тим творогом! – намагалася приструнити його буха теща. – Мені оно шифер на сараї підтікає. То як не полагодиш, я мєнтам на тебе заявлю, що ти обіцяв професору хату спалить.
За такі слова Колі (щоб не було соромно перед пацанами) прийшлося трохи притопити тещу у ставку. Українські селяни вони такі: роками можуть тримати образу, а потім *уяк…
Нині обійстя Мілентія Савковича виставлено на продаж.
Офіційна версія займання хати – коротке замикання через стару проводку. За ділянку у пів гектара він просить десять тисяч. Поруч озеро, ліс. Гарні сусіди. Але уклінно прошу майбутніх господарів називати в нашому селі сир – творогом. Бо дуже не хочеться, аби через різницю у регіональному мовленні в Україні палали хати…
Антін Мухарський
