У нашій родині є одна ексцентрична людина, яка народилася якраз на Благовіщення 99 років тому. Цьотка Жанка. Так називали зведену (по татові) сестру моєї бабці. Цьотка Жанка була народжена Анною, але, як гласить родинна легенда, вона вважала, що ім’я Анна – занадто прозаїчне для такої яскравої особистості, тому в один прекрасний день усім рідним повідомила, що віднині вона Жанка, і хто назве її Анною – отримає по голові.
Цьотка Жанка одразу була білою вороною, оскільки уневажувала всі мірки благопристойності. На світанку своєї юності цьотка Жанка закрутила роман із відомим у довоєнному Львові кримінальним авторитетом-нальотчиком, поляком.
Є така версія, що в одній із польських батярських пісень є рядки «О moja Anko» — це якраз про цьотку Жанку. Роман був бурхливим, цьотка Жанка стала улюбленицею у польських кримінальних колах, бо мала дуже веселу вдачу і зовні нагадувала Марлєн Дітріх.
Коли банду авторитета-нальотчика накрила поліція, цьотка Жанка дуже страждала. Згодом усіма її коханцями були значно молодші від неї хлопці. Вона мала прекрасний смак. Віддавала перевагу симпатичним здебільшого полякам із заможних родин. Любила попивати винце і ходити до подружок лялякати.
Більшовицьку окупацію цьотка Жанка зустріла з невимовним сумом, тому що сама по собі радянська фуфайочна дійсність суперечила естетиці цьотки Жанки. Цьотка Жанка любила бути білявкою і завжди мала макіяж. До останніх своїх днів (дожила до 80) цьотка Жанка завжди підфарбовувалася. Без помади навіть сміття не могла винести.
Її харизматичність, гумор і польська манера вимовляти букву «л» почала не вписуватися в нову картину окупованого червоного Львова. Високі підбори (у нас їх називають обцаси), елегантні приталені костюмчики, різного роду брошки і біжутерію цьотка Жанка носила у ще більшій кількості, чим постійно накликала на себе вогонь совєцьких женщін. Хати не трималася, їй потрібен був двіж.
А далі був Сибір. У несамовито важких умовах вона працювала по коліна у воді. Повернулася з важкою формою поліартриту. Сама вона називала цю хворобу «літаючий поліартрит»: постійно боліли суглоби, кожен раз інший. Після Сибіру цьотка Жанка повернулася з деформованими покрученими пальцями. Постаріла. Але очі блистіли так само шалено. Ну і що, що покручені? Лак для нігтів рубінового кольору і кілька крупних перстенів.
Ніколи в житті на голову не одягла хустку. Приплюсне зачіску. Завела собаку, яку назвала Шельма. Коли собака гуляла на вулиці, цьотка Жанка висувалася з вікна (мешкала у квартирі зі спільною кухнею на піддашші), голосно й протяжно гукала: «Шельма!! Шельма!!». Всі перехожі жінки озиралися.
Регулярно писала нам листи, і ці листи зачитувалися вголос всією родиною. Для розуміння екстраваганції цьотки Жанки достатньо процитувати один із звичайних листів: «Іро! Сестро! Добрий день! Я, стара перда, наїлася сливок і тепер маю срачку, тому напишу тобі короткого листа».
Цьотка Жанка свого зятя називала «Чортик» (був родом із Чорткова), доньку – «Кльоня» (у дитинстві була клаповухою). Сусідка – «тота ідіотка знизу». Інша її сестра – «боже ствоженє» (боже створіння по-польськи). Мене – Тяпчик. Була помішана на групі Modern Talking, особливо – Томас Андерс. Уся квартира була обвішана плакатами із Томасом Андерсом. Цьотка Жанка могла підійти до плаката і поторгати Томаса Андерса за носик, лагідно називаючи його «мій Томасик».
Якось вона поїхала в село на весілля до родичів. Замовила величезний триповерховий торт, весь у різнокольоровому кремі. Уміючи співати всякі сороміцькі приповідки, вона спеціально спізнилася на весілля, аби всі звернули увагу на її появу, тим паче, що вона обожнювала прилягаючі плаття непомірно короткої довжини. На обцасах, ясна річ. І з золотим пасочком (ремінцем).
Явилася вона на весілля в повному всеозброєнні, з зачіскою і макіяжем яскраво салатового кольору. Почала співати свої приспівочки, аж раптом як зашпортається, як із тим тортом навернеться посередині подвір’я – і, звісно, обличчям прямо в торт. Коли цьотка Жанка підняла голову з торта, то все весілля вилягло від сміху: на лиці був імпресіонізм різного кольору, кремові квіточки були про всьому волоссі, цьотка Жанка гордо піднялася, пальцем зняла з лиця шар крему, смачно облизала палець і вимовила: «Що ви за срані господарі, якщо маєте таке поєбАне подвір’я?».
Отака вона була.
Незадовго до її смерті я був у неї (ще студент). Вона пересувалася лише по квартирі. Руки були покручені, як коріння дивакуватого дерева. Каже: «Я всі дзеркала позакривала, бо не можу дивитися на стару каргу. Але ти стань там-во далеко, біля вхідних дверей, а я стану тут-во. Подивися здалеку: я дуже навіть незле виглядаю, правда?». На холодильнику стояла помада. Ріденьке старече волосся поправляла руками, бо гребінь уже не могла тримати.
Померла цьотка Жанка якраз на Йордан. Була така ожеледиця, що автобус із труною під’їхав до гори і відмовився спускатися донизу, де була підготована могила: не виїду назад.
Був такий дупопад, що треба було бачити, яким чином хлопи-могильщики знесли труну донизу по голому льоді. Вони лізли раком, а труну просто спускали вниз, регулярно гальмуючи. Я запропонував з’їжджати на вінках. Що я й зробив.
На цвинтарі стояв дикий регіт, бо кожен спускався донизу як міг: хтось на вінках, хтось рачки, хтось по чужих засніжених гробах. Священик, з’їжджаючи на рясі, спочатку загубив кадило, потім головний убір. Це був найвеселіший похорон. Цьотка Жанка тримала марку до самого кінця.
Остап Дроздов
