В нас є абсолютний чемпіон в хевівейті. Це подія навіть не спортивна. Це політична, ідеологічна, культурна, історична перемога. Це національний престиж. На відміну від всіх інших спортивних подій, зараз вперше за 25 років дві нації вирішували: хто з них має найсильнішого в світі бійця. Канелло, Ломаченко, Кроуфорд — це все круто. Але саме королівський дивізіон в боксі це окремий вид спорту.
І дві нації, які удостоїлися права визначити найсильнішого, це не американці, серед яких найбільше легенд спорту, не мексиканці, відомі своїм жорстким характером, і не всякі лузери, які помилково вважали себе вєлікой нациєй. Це — українці. А протистояли нам — британці, нація, яка винайшла бокс.
І віднині саме українець — обличчя сучасного покоління. Це значно більше за звичайне гладіаторське видовище. Зійшлися два мультимільйонера перед іншими мультимільйонерами і сотнями мільйонів перед екранами. От тільки у боксі, на відміну від футбола, де такі ж мільйонери ганяють м’яча по полю, можна втратити життя. А здоров’я — це вже 100%. Найточніше визначення дійства — це лицарський турнір, де найсильніші багаті чоловіки світу з’ясували, хто із них найсміливіший і найблагородніший ідальго.
І українець в цьому лицарському турнірі показав своє благородство. В 9 раунді, коли Ф’юрі бовтало по рингу, за секунду до того, як рефері втрутився, Сашко міг його добити. Це б зняло всі питання і Ф’юрі після бою не зміг би казати, що “його обікрали”. Але було видно, як Усик в останню мить зупинив свій кулак біля башні Тайсона. Нащо батька сімох дітей перетворювати на інваліда?
Ось той вияв благородства і порядності, який важливіший за мільйони, перемоги і титули. Тому не дарма у коментарях іноземці тепер пишуть: «Finally a boxer who is respectful and honorable. A role model, who showed the world they he could». (“Нарешті боксер шанобливий і з честю. Рольова модель, який показав світові, що він може”).
Наша культура це навіть не те, що Усик вийшов одягнутий у вишиванку, з портретом нашого Олександра Мацієвського, розстріляного орками за “Слава Україні”. Хоча це дуже важливо, що ми фіксуємо, що нашого підло страченого воїна ми не забудемо і це не простимо. І навіть 
те, що Усик світу продемонстрував нашу національну культуру, вдягнувши після перемоги мазепинку.
Немає сенсу від такої культури, якщо ти після перемоги плюнув у переможеного супротивника, а потім стрибнув вперед ногами із клітки на когось із публіки. Наша культура — це ось ця демонстрація образу українця світові. Це цінність, чого мало хто вповні розуміє.
В політичному ж плані подія важлива тою перемогою, що для нас важлива присутність України на Близькому сході. Організатори турніра — саудівські шейхи виклали 100 мільйонів доларів. Ніхто не викладає 100 мільйонів баксів за право організувати таку подію, якби такі івенти нічого не вирішували. Саудити хочуть показати світу, що вони не діра, де принц вбиває журналістів, а — центр світової тусовки. Альтернатива Ірану.
Тут збираються світові зірки, сюди прибувають Роналду і ручкаються між собою і з місцевими шейхами в тюрбанах, як старі знайомі. І Україна допомогла саудитам в їх політичних цілях. Наша дипломатія зобов’язана працювати на Близькому сході, щоб позбавити нашого ворога впливу в цьому куточку планети. Як Ізраїльський міністр закордонних справ призначає учасницю Євробачення культурним послом в Європі, так і ми відправили своє культурне посольство. Ми можемо і маємо змагатися асиметричними засобами і працювати культурно. І якщо ми маємо можливість викликати до себе повагу ось такими подіями, як зробив Усик, зобов’язані це зробити.
Важливо, що приїхав не українець-раб якогось західного промоутера, якого купили і привезли за бабло. Українця представляла його команда з України. Як британця — його американо-британська команда.
На прес-конференції сидів його промоутер з України. І за те, що ми зараз маємо чудову можливість не шмигати носом: “знову нас обікрали судді, бо ми маленька бідна країна”, бо в престижі націй британці чи американці вищі — тут маємо подякувати братам Кличкам. Це вони в свій час проторували шлях і зараз забезпечили тил нашому бійцю. А в психологічному змаганні особисто для мене була цікава зміна в характері Ф’юрі.
Фактично Усик перед боєм зумів зробити неможливе — відключив у ірландця його язик. Відомий своєю патентованою ірландською балаканиною Ф’юрі, якою він ще до бою психологічно продавлює всіх своїх опонентів, зараз Ф’юрі був… не в своїй тарілці. Ні, він як завжди пробував проти Усика весь свій звичний набір психологічних інструментів. Ще задовго до бою, — а фактично їх психологічне протистояння почалося ще за роки, — Ф’юрі спершу корчив друга Усика, ліз обніматися наче вони старі знайомі. Потім через секунду ображав. Потім знову ліз обніматися. А потім перед боєм на пресконференції взагалі двічі поліз бодатися лобом. Ф’юрі намагався психологічно розхитати Усика, щоб той не знав, чого очікувати.
І такі змагання цікаві з точки зору змагань двох фактично військових традицій, різних прийомів і методів боротьби. Але вже тоді, роки до бою, одразу було видно, що ця стратегія Ф’юрі на Усику дає осічку. І перед боєм саме Ф’юрі психологічно виглядав розгубленим. Його найкращі прийоми не працювали проти українця, а експерти з подивом коментували, що, здається, вперше саме Усик зумів залізти Ф’юрі в голову.
Не дивно, що батя Ф’юрі перед боєм верещав, кидався і таки вдарив головою хлопчину із команди Усика. Очевидно, підсвідомо батя вже відчував небезпеку і став боятися за сина. І це, як на мене дуже важливо з точки зору рольової моделі, яку представили українці.
В той час як пропаганда Москви працює, а деякі наші співвітчизники допомагають ліпити нам у світі образ корумпованої фейлед стейт, Усик представив нас благородними людьми. Нас побачили не крикливими мавпами, хуліганами і бидлом, а благородними людьми з гідністю. І в результаті “відомий ірландський трешток” став просто дзижчянням мухи об скло. А хлопчина, якого розсік батя Тайсона, взагалі для британців, судячи з їх коментарів, виглядає як герой.
Усик став рольовою моделлю в світі. І ця світова рольова модель — українець. Ну, а з точки зору спорту цей бій просто шедевр. Ф’юрі не просто 2-метрове ідоліще погане. Це супер-талановитий боксер. Навіть унікальний. При його габаритах носити на ногах таку тушу… Як він несподівано і з яких кутів викидає удари, що навіть Усик зі своїх захистом їх постійно не бачив і пропускав. Який в психологічному плані він жорсткий і весь час небезпечний. Не дивно, що багато експертів перед боєм казали заїжджене: “хороший великий боксер завжди переможе хорошого маленького”.
Але я особисто вважав: Усик його вимотає і в фінальних раундах нокаутує або виставить дурнем. Так і сталося. У Усика є одна з багатьох сильна риса: він не підводить. Він постійно контролює ситуацію і вселяє впевненість. Він унікально сфокусований. Він не дозволяє збити йому фокус невдачами (а бій переносили 3 рази – 7 місяців підготовки в залі!). Приклад нам всім, хто розгубився після якихось невдач контрнаступу на фронті. Усик не просто “хороший маленький боєць”. Він ВЕЛИКИЙ маленький боєць.
І коли в 9 раунді Ф’юрі попер на нього з ударами, перед тим уже похитнувши Усика декілька разів в 6 раунді, Усик замість закритися, уникати, перечікувати, в якусь мить вибухнув і вдарив двійку назустріч. А далі всі бачили…
Колись в моєму залі на стінах висіли портрети Майка Тайсона, Льюіса, Шугара Рея, Мохамеда Алі, братів Кличків. Тепер у молодого покоління буде висіти портрет найтитулованішого у світі — портрет українця. Подяка тобі, Сашко.
Дж. Смітт
