Нині Трійця, котра в Україні зветься ще Зеленими святами. І президент у нас (дивний збіг!) Зеленський. Саме зелений колір спонукає мене до цього допису. Світ все ж живе ідеєю прогресу, прогресу ж протистоїть архаїка. Україна — однозначно на боці прогресу. Адже вихід із кліматичної кризи можливий лише завдяки розвитку зеленої енергетики, тобто за умови відмови від російського газу і нафти.
Усі «зелені» — союзники України. Досить подивитися на Бербок, німецьку чиновницю, що підтримує Україну так, як Джонсон чи Байден і всупереч німецькому раціоналізму, але мотивація її дещо інша, вона грунтується саме на запровадженні зеленої енергетики, на знищенні статусу РФ як газово-нафтової наддержави.
І сама Україна має бути флагманом зеленої енергетики, котра й поставить хрест на українських олігархах. Україна і Росія належать до так званих перехідних суспільств: Україна — крайня точка західного світу, Росія — східного.
Нинішня війна – зудар, зіткнення цивілізацій. Від цього нікуди не подінешся. Україна — на стороні прогресу. Росія очікує, що Україна зализуватиме рани десятиліттями після війни, що Україна буде зоною депопуляції. Увесь сенс російської політики на найближчі роки у фразі: «Сможем повторить!» Але розрахунки Росії можуть і не справдитися.
І тут вступає в гру українська церква. Релігійні суспільства і тільки релігійні суспільства здатні продукувати людей. Секуляризовані приречені на депопуляцію. Війна — це така вагота, з якою може впоратися передусім церква, жодні психоаналітики з ваготою війни не впораються.
Майбутнє світу справді вирішується в Україні. 10 тисяч українських солдатів (стільки приблизно жертв вже понесли ЗСУ) поклали свої життя за Україну, за демократію і за зелену енергетику — за майбутнє вільного світу, в якому люди житимуть без респіраторів. Україна — це про життя без диктаторів і без респіраторів. Можливо, ця думка підтримуватиме нас, бо вона надає сенсу українським стражданням.
Роксана Харчук
світлина Віктора КОШМАЛА
