Я вже писала про роман Мікаеля Ніємі «Велика хвиля» (в російському перекладі «Дамба») – «Як упіймати велику книжкову хвилю», «ХД» — але останнім за часом написання є його історичний детектив «Зварити ведмедя» (2017 р.). Дякую Jane Swan, що мені його подарувала. Книжка із сюжетом про маніяка, котрий убиває кількох сільських дівчат і одного художника заради грошей.
Книжка, в якій з’являється пастор, ботанік і просвітитель Ларс Лестадіус, котрий почав проповідувати саамам й був засновником течії релігійного Пробудження. Лестадіус фактично відповів на питання, яке собі постійно ставили шведи: «Господи, що нам робити із цими саамами?»
Образ Лестадіуса буде збагненним українцям, бо цей пастор або прост, як і греко-католицькі священники, боровся передусім із алкоголізмом серед селян. Загалом історичний час твору — середина 19 ст. В основі роману лежить також перша книжка про саамів, написана саамською мовою на Півночі Норвегії у 1890 р. Сенс в тому, що доки про людину нічого не написано, доки людина не вміє читати й аналізувати довколишній світ — вона не існує. Дуже корисна для націй, котрі не надто люблять читати: мало що такі нації і люди слабко розвинені, а їхнє життя малозмістовне без читання. Вони ще й самотні.
Саами принаймні знали морду кожного зі своїх 200 оленів, а от що знає сучасна людина, яка не читає? Узагалі це книжка про те, що означає бути людиною і якими є докази існування Бога. Одначе жодного філософування ви тут не знайде. Стиль — прозорий, лаконічний. Мінімалізм, але емоційний. Багато насильства і жорстокості, але й чимало щастя і любові у цьому творі, бо першим доказом існування Бога є те, що після смертей і кровопролиття Бог завжди вирівнює збурений пісок, підправляє його шпателем — і, напр., на початку короткого полярного літа болота Лапландії розцвітають кольоровими орхідеями так, наче на цих землях ніколи ніхто не помирав і не помре, ніколи ніхто не страждав і не страждатиме.
Так мені припав до серця цей роман, що я й паперову версію замовила — для мами. Можливо, більшості цей роман сподобається саме як детектив, у якому вперше використано новітні методи дослідження: відбитки пальців, дагеротипія, що їх, до речі, шведський суд не взяв до розгляду, бо ці методи іще не були узаконеними, але для українців цей твір має ще й те значення, що він про села і хутори, про селянську працю, корів і оленів, вперше посаджену картоплю, яку і шведи, і саами боялися їсти, про неймовірну флору Лапландії, усі ці запахи і панорами, про річки й озера, що течуть також і всередині людини, про саамського хлопчика Юссі, який став нарешті Йосипом і отримав свою Марію з чужим дитям в дар за всі свої страждання.
Давно я не читала книжку, написну з таким інтересом до людини, як ця.
Роксана Харчук
