Культура

І детектив, і путівник Лондоном

За тих кілька років, що взялася писати відгуки на прочитані книжки, довелося написати їх не один десяток. Інколи пишеться дуже легко, на одному диханні, інколи не знаю, як зібрати думки докупи і викласти їх так, щоб було цікаво і зрозуміло. Та й книжки різні — то одразу припадають до душі, то важко піддаються сприйняттю. Але сьогодні випадок особливий. Бо я маю поділитися думками про книжку, до якої вписано і моє ім‘я.

Це новий роман письменника Євгена Хміля «Десять дзвіночків» з моєю передмовою, що надрукований видавництвом «Час змін Інформ».

На прохання автора, роман перечитала ще в рукописі і робила правки до тексту перед виходом у світ. І ось тепер — в моїх руках вже справжня книжка. Я знову – доскіпливо і чесно — прочитала його від першої до останньої сторінки. Бо це зовсім інше відчуття, коли тримаєш в руках книжку, аніж читаєш вордівський файл.

Хто читав попередній роман Євгена Хміля «Сув’язь», той зрозуміє, що до певної міри «Десять дзвіночків» — то продовження. Принаймі головні герої в обидвох книжках спільні. Але роман є абсолютно самостійним твором. Дія відбувається здебільшого в Лондоні. Здебільшого, бо зав’язка всього сюжету відбувається все-таки в Україні, далекого 1996-го року.

В одному з обласних центрів стається серія звірячих вбивств. Їх характерним почерком є те, що жертви — молоді жінки з довгим темним волоссям і вбиті вони кількома ударами викрутки. А ще вбивця залишає на жертві, наче автограф, свою сперму. Молодий опер Сергій полює за серійним маніяком, але зазнає фіаско в цьому полюванні і через певний збіг обставин залишає Україну і опиняється на Туманному Альбіоні.

У Лондоні доля зводить його з героями попереднього роману — родиною українського походження Стефаном та Оксаною. Як розгорталися події далі — ви прочитаєте в романі, якщо вас зацікавить моя розповідь. Скажу лишень, що сюжет має реальну історію лондонського вбивці Джека-Різника. До того ж автор зарегулював героїв у локації, де відбувалися вбивства 1888 року. Це лондонський район Вайтчапел та знаменитий паб «Десять дзвіночків».

І хоч історія ця всуціль детективна, але я б не класифікувала роман класичним детективом. Це радше розповідь про людські стосунки, про любов і ненависть, про психологічні травми, про зраду та відданість.

А ще роман можна сміливо вважати путівником по Лондону. І не тільки. Бо автор переносить нас разом з героями на екскурсію до Неаполя та до такого милого і близького мені острова Капрі. Описи історичних місць і легенди з ними пов’язані — дуже цікава частина роману. Принаймі я люблю такий віртуальний літературний туризм.

Останній читальний місяць минув у мене під умовним титулом «книжки від своїх». Авторами всіх прочитаних у вересні книжок були близькі мені люди. І хоч доля розпоряджається так, що ми ніяк не можемо «розвіртуалитися» з паном Євгеном, бо він, як і його герої, мешкає в Лондоні, але я таки вважаю його одним зі «своїх». Бо довіра, з якою він одного дня передав мені рукопис свого роману, багато важить. Та й подальша робота над текстом зблизила нас, хоча й віртуально. Тому сміливо можу назвати його своїм другом.

Після цих признань вже й незручно якось вихваляти «Десять дзвіночків», бо відчуваю і свою причетність до книжки. Тому можу лише порадити прочитати цей роман.

Галина Новосад

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.