Книжка Пауло Коельйо «Рукопис, знайдений в Аккрі» вийшла у видавництві «КСД» ще 2013 року. Тоді я купила дві книжки цього розкрученого бразильця, але після «Алхіміка» не надто розділяла захвату від його творчості. Тому «Рукопис…» простояв на поличці аж досі. Тепер вирішила дати ще один шанс Пауло Куельйо…
У 1974 році англійський археолог Волтер Вілкінсон під час розкопок у Єгипті знайшов рукопис, який був написаний трьома мовами: арабською, гебрейською і латиною. Завдяки радіовуглецевому дослідженню вдалося встановити, що рукопис написаний приблизно 1307-го року. Визначили також, що він походить з міста Аккра. В 2011-му Пауло Куельйо отримав від сина Волтера Вілкінсона копію тексту рукопису і на його основі написав цю книжку.
Подія, описана в рукописі, відбувалась в Єрусалимі 14 липня 1099 року за християнським літочисленням. Для іудеїв це був 4859-й рік, а для мусульман — 493-й. Недаремно роблю на цьому наголос, бо того вечора на головному майдані Єрусалима, там, де тисячоліття тому римський прокуратор Понтій Пилат віддав Ісуса в руки натовпу, зібралися люди різних релігій. Вони зібралися для зустрічі з греком на ім‘я Копта. Саме він мав допомогти цим людям віднайти силу духу перед битвою з військом хрестоносців, яке вже стояло біля стін Єрусалиму.
Про що ж запитали мешканці міста, взятого в облогу, мудрого грека за день до великого випробування? Це були питанння не про методи оборони чи способи виживанння. Йшлося про людські психологічні проблеми 
та вічні цінності: про те, як сприйняти поразку і не зламатися внутрішньо, про самотність і корисність, про боязнь змін і про те, як знайти правильні орієнтири, про красу і вишуканість, про вибір і успіх, про чудо і тривогу, про вірність і любов. А ще вони хотіли знати, що мають сказати своїм дітям ті, яким пощастить вижити.
Вся ця розмова була схожа на груповий сеанс психотерапії, або тренінг з психоаналізу. Я не надто полюбляю ні такі заходи, ні книжки на цю тему. Хоч мушу погодитися, що знайшла там багато правильних і мудрих думок, які мені імпонують. Тому поділюся деякими цінними цитатами, як на мене, в інтерпретації Куельйо.
«Ніхто не знає, що підготувало для нас завтра, бо для кожного дня існує своє лихо і своє добро».
«Ті, хто зазнав поразки — це не ті, хто зазнав краху. Поразка примушує нас програти одну битву або одну війну. Крах відбирає у нас можливість воювати. Поразка настає, коли нам не щастить здобути те, що нам до вподоби. Крах не дозволяє нам мріяти. Поразка закінчується, коли ми розпочинаємо нову битву. Крах не має кінця: це вибір життя».
«Не намагайтесь бути корисним. Намагайтесь бути собою і в цьому вся суть».
«Люблять і шанують тільки того, хто любить і шанує себе самого. Ніколи не намагайтеся догодити всьому світові, бо втратите довіру всіх».
Книжка «Рукопис, знайдений в Аккрі» — це, як і попередній прочитаний мною твір Пауло Куельйо, збірка філософських цитат. Мені було цікаво: чи цей рукопис справді написаний так, що цілком відповідає стилю писання письменника, чи автор таки переробив його на свій лад? Але цього, мабуть, я ніколи не дізнаюсь. Єдине, що стало для мене відкриттям після прочитання — те, що Єрусалим боронили від хрестоносців не тільки іудеї і мусульмани, але й християни. Тож я зробила висновок, що хрестові походи — це чистої води завойовницькі війни, які прикривалися шляхетними гаслами захисту християнства. Бо християнство, яке зародилося на теренах Левантії і тисячу років вже тут співіснувало з іншими релігіями, не вимагало жодного захисту від тих, які прийняли його значно пізніше і хотіли підлаштувати під себе. Щось мені це дуже нагадує нестримне бажання наших найближчих сусідів «захистити» вихідців з Київської Русі. І від того стає трохи сумно.
Але повернемось до книжки та її автора. Навряд чи я буду ще купляти його твори. Двох книжок мені було достатньо, щоб переконатися: нічого нового і цікавого я там не знайду. Але хто полюбляє такі збірки вічних істин цілком може братися за читання «Рукопису…» чи інших творів Пауло Куельйо. Тут справа смаку.
Галина Новосад
