Культура

Любов жіноча – материнська…

«Дон Кіхот на якусь мить засумнівався у Славі, але вона, його кохана, тим часом вже полюбила його, а отже, стала йому матір’ю, бо кожна жінка, яка кохає по-справжньому, стає матір’ю для свого коханого.

Чоловік здебільшого не усвідомлює, з якою глибокою ніжністю ставиться до нього жінка, аж доки не почує, як у хвилину глибокого смутку вона розпачливо заволає: «Сину мій!» — і по-материнськи розкриє йому обійми. Уся любов жінки, якщо вона справжня й глибока, — це любов материнська; жінка всиновлює того, кого вона любить»

(Міґель де УНАМУНО. Життя Дон Кіхота і Санчо. 1905)

Такої глибокої інтерпретації, яка би конкурувала з оригіналом, я не зустрічав. «Мало бачив». Але глибина осмислення така неосяжна, що моментами не віриш, що вона можлива.

Тут захована і причина неможливості справжніх стосунків чоловіка і жінки через їхню вікову диспропорцію, що не дає молодій жінці виявити свій материнський потенціял. А роль «татової доньки» не кожну жінку влаштовує.

Євген Баран

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.