Чому декомунізація і дерусифікація — наша базова реформа? Чому декомунізація і дерусифікація невіддільні? На це питання свого часу відповів Микола Куліш. Спершу в комедії «Мина Мазайло» тьотя Мотя із Курська описує харківським родичам свої враження від п’єси, побаченої в Москві: «Ах, мої ви милі, «Дні Турбіних». Це ж така розкіш. Така правда, що якби ви побачили, які взагалі осоружні, огидливі на сцені ваші українці, ви б зовсім одцуралися цієї назви… Грубі, дикі мужлани! Телефон попсувався, дак вони… Ха-ха-ха… трубку чоботом почали лагодити, об стіл, об стіл її, − бах, бах.
Ідійоти! І хоть би один путній, хоть трішки пристойний був. Жодного! Ви розумієте? − Жодного! Всі, як один, дикі й жорстокі… Альошу, милого, благородного Альошу вбили, та як убили!… Якби ви, панове, знали, яка це драматична сцена, коли Альошина сестра довідується, що брата її вбито! Я плакала… (Утерла, сльози). І тобі, Моко, після цього не сором називатися українцем, не сором поставати проти нового папиного прізвища! Та в «Днях Турбіних» Альоша, ти знаєш, як про українізацію сказав: все це туман, чорний туман, каже, і все це минеться. І я вірю, що все оце минеться. Зостанеться єдина, неподільна… <…> СРСР».
В оригінальному, архівному примірникові «Мини Мазайла» 1929 р. остання фраза Тьоті Моті відрізняється від загальновідомого тексту: «…Зостанемось ми (прихильники Російської імперії – Р. Х.) і більшовики».
Обидва варіанти думки, вкладеної в уста тьоті Моті, є антитезою до відчуттів Турбіна, наче петлюрівці із чекістами становлять цілість, бо хочуть знищити шляхетних російських монархістів.
Сталіну п’єса «Дни Турбиных» сподобалася, адже вона демонструвала «всесокрушающую силу большевизма». Саме цей витвір, можливо, дозволив Булгакову померти власною смертю в СССР і написати п’єсу «Батум», присвячену Сталіну, але останній її не оцінив, письменник як конформіст не відбувся і лишився дисидентом.
Натомість Куліш був розстріляний в Сандармоху за український націоналізм. Переконання драматурга про поєднання російського імперіалізму, білогвардійщини, яку оспівував Булгаков, з російським комунізмом, переконання, що набуло трагедійного звучання у наступній після «Мини Мазайла» п’єсі «Патетична соната», виявилося пророчим.
У путінській Росії чекісти із бєлогвардєйцамі — близнюки. Тож ми проводимо нині декомунізацію і дерусифікацію, без яких вільна і демократична Україна неможлива, на підставі спостережень Миколи Куліша і досвіду Розстріляного Відродження.
Мене дивує, що наші просунуті режисери не розуміють ваги Миколи Куліша для українського театру. Його п’єси актуальні, але їх наші театри не ставлять.
Роксана Харчук
