14 серпня вночі на 75-му році життя не стало легенди українського письменництва Степана Пушика…
Упродовж піввіку він був лицем Прикарпаття, аурою і славою Івано-Франківщини. З його голосу, з його вишуканих слів ми пишалися і гордилися прикарпатським краєм, вчилися в нього любити рідне понад усе!
«Ми не бачились давно, добрий друже, із тобою.
Є горілка, є вино. Є і дах над головою.
То згадаймо, друзі, всіх: хто далеко, хто не з нами.
За них випити не гріх — грішно пити з ворогами!
Лихо, йди на ворогів, та най друзям буде добре:
Чисте небо, чистий обрій. І повернення домів….»
(Степан Пушик)
Він був яскравим і самобутнім представником карпатської поетичної школи. З–під його пера вийшло понад 50 поетичних і прозових книжок — оригінальні поезії, твори для дітей, великі прозові форми.
Композитори поклали на музику понад 130 його поетичних творінь. Йому щастило писати з Анатолієм Кос–Анатольським, Олександром Білашем, Володимиром Івасюком, Борисом Буєвським, Анатолієм Пашкевичем, Геннадієм Татарченком, Миколою Литвином.
Його пісні співали найіменитіші виконавці від Дмитра Гнатюка, Юрія Гуляєва, Миколи Кондратюка, Назарія Яремчука, Анатолія Мокренка — до самодіяльних ансамблів та хорових колективів.
А пісня «Козак гуляє», також народжена Степаном Григоровичем, вважається народною, і музику на неї як писали, так і досі пишуть нові композитори–співавтори.
Михайло Маслій
