… І пригадалося літо 1980.
Я, жовторотий студент, відбував практику в Ужгородському видавництві «Карпати». Щодня заходив Степан Пушик, вичитував свою «Страж-гору». Сам як гора, і голос – як у стража на галицькій брамі.
14 серпня вночі на 75-му році життя не стало легенди українського письменництва Степана Пушика…
Колись давно, щоб здурити самого себе, я постановив, що бутерброди посеред ночі це ніякі не харчі, а антидепресанти. Цей компроміс з сумлінням тривав досить довго, але мені почало трохи допікати те, що я присів на «ліки».
