Відмова українців від вулиць імені Пушкіна, Чехова, Тургенєва, Герцена та інших письменників великої імперської російської літератури — ніяка не ксенофобія, а прояв здорового глузду. З якого дива у нас мають бути вулиці на честь російських письменників? Чому усі гуманісти обов’язково мають бути російськими письменниками? Чому у нас немає вулиць імені Байрона, Марка Твена, Гомера, Горація, Диккенса чи Сервантеса?
Невже перелічені мною мистці не дотягують до рівня Толстого? Дотягують! Є у Києві вулиця Бальзака, бо Бальзак мав у своїй біографії українську сторінку. А що сказав Пушкін про українців? Його поема «Полтава» зовсім не україноцентрична. Як нині вчителям говорити українським дітям про прекрасного поета Пушкіна, який писав про Петра І таке:
Пирует Петр. И горд и ясен
И славы полон взор его,
И царской пир его прекрасен.
При кликах войска своего,
В шатре своем он угощает
Своих вождей, вождей чужих,
И славных пленников ласкает,
И за учителей своих
Заздравный кубок подымает.
Тиран, що «ласкает пленников» — це вишуканий евфемізм. Діти наші все ж вивчають у школі винищення Батурина. Та й про Мазепу трохи далі в поемі «Полтава» читаємо:
И где ж Мазепа? где злодей?
Куда бежал Иуда в страхе?
Зачем король не меж гостей?
Зачем изменник не на плахе?
І ще:
Забыт Мазепа с давних пор!
Лишь в торжествующей святыне
Раз в год анафемой доныне,
Грозя, гремит о нем собор.
Вибачте, але Пушкін нині — це просто анахронізм для українців, російська маячня, яку ані учні в українській школі, ані вільні люди зовсім не повинні читати. Пушкіна мають читати російські учні, Пушкін цілком вписується і в нинішню російську картину світу.
Пушкін в програмі української школи свідчить, що в укладачів програми якась амнезія. Якщо вже Пушкін в лектурі українських учнів, то винятково «Полтава», бо це українська поема. І вона нині для українців нестравна. Амінь!
Роксана Харчук
