Якби не ця клята війна, то я би длубалася на дачі у грядках, клопоталася б про огірочки з помідорчиками, про бензин для коси та голодних котиків і більше б дивилася вниз, собі під ноги. Проте сьогодні ходжу чернігівськими вулицями і частіше дивлюся вгору. Особливо після 24-го лютого, коли почалося все це пекло, яке випало Україні і нашому Чернігову.
Відмова українців від вулиць імені Пушкіна, Чехова, Тургенєва, Герцена та інших письменників великої імперської російської літератури — ніяка не ксенофобія, а прояв здорового глузду. З якого дива у нас мають бути вулиці на честь російських письменників? Чому усі гуманісти обов’язково мають бути російськими письменниками? Чому у нас немає вулиць імені Байрона, Марка Твена, Гомера, Горація, Диккенса чи Сервантеса?
Соромно за Європу. Соромно за НАТО. Думаєте ви відсидитесь у своїх затишних країнах? Думаєте ви і далі будете пити вино, їсти сир, сосиски і хамон та дивитися на нашу вітчизняну війну в ютуб? Думаєте у путіна немає планів помститися за те, що «рассєя стаяла на калєнях»?
Наш журналістський курс… Зі святом, моя рідня… Акація (робінія звичайна) – символ нашого курсу факультету журналістики Шевченкового університету. Саме у цю пору нашого випуску зацвітала акація. Мої любі однокурсники і колеги, вітаючи зі святом, бажаю усім нам квітування таланту, творчих перемог, колючої принциповості і рясності успіхів у справі обраній! Мужності, мудрості, оптимізму!
