Культура

Світлина здетонувала пам’ять

Того дня ми родинно «відчахнулися» від туристичної групи, не гайнули разом з усіма за Париж, до грайливих італійських архітектурних і паркових красот мисливського замку сіятельних Філіпів, Луї і Франсуа, звідки приниженому зреченням Бонапартові стелився шлях на острів Ельба. Того дня ми з нашого монмартрівського осідку пішли на Монпарнас. До того меморіалу, куди мені далекого 1993-го так і не довелося дійти за цілісінький місяць навчання в Парижі.

… З горшечками квітів зайшли за цвинтарну браму. Стояли біля схеми поховань, довго роздумуючи куди саме йти до нашої ділянки «номер 11». Допоміг сторож, літній але напрочуд жвавий чоловік:
— А, Петлюра, лідер України! — закивав головою і впевнено повів нас алеєю.

Я не приховував здивування: ще десять років тому при згадці про Україну французи морщили чоло, безнадійно тасуючи у пам’яті знайомі географічні назви. У цій теплій кумпанії були навіть наші викладачі, мудрі професОре з Міжнародного інституту державного управління. Рідко кого можна було навести на ясність і такими «брендовими» допоміжними словами, як ЧОРНОБИЛЬ чи АНДРІЙ ШЕВЧЕНКО.

Але за десятиліття навіть самовпевнений і самозакоханий Париж змінився. Кинув на нас побіжний погляд, потім придивився і… таки затямив…

… Додали до пластикових квітів свої живі. Стояли і ловили тишу, для середмістя Парижа майже незбагненну.
Поверталися мовби після доленосної розмови. Я бачив, як ураз подорослішали сини.

Господар сторожки махнув прощально рукою, наче добрим знайомим. При цій брамі він, очевидно, бачив шанувальників Мопассана, Бодлера, Сімони де Бовуар, Йонеско, Кортасара, Сартра, Філіпа Нуаре, Арона…

Син порушив мовчання:
— Тут, тату, обов’язково мають зупинятися всі автобуси з нашими туристами.

Валерій Ясиновський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.