Бути собою

Бути собою – це дуже енергоємний і складний процес. Не просто існувати на примітивному рівні, виконуючи найпростіші дії на кшталт їсти, дихати чи ходити на роботу — бо це функції рівня організму, та не людини. Бути собою – це цілий набір заходів, зусиль і намірів, спрямованих на самоосвіту, самоусвідомлення, постійну рефлексію, втримання рівноваги у соціумі і ще безліч всього. Багато з цього ми робимо автоматично, але велику частину – із очевидними і не завжди простими зусиллями.

Бути — це своєрідна щоденна еквілібристика, балансування на хитких конструкціях і жонглювання речами, котрі прагнуть випадати з рук. І що наприйкметніше, бути собою – це лише перший найбазовіший рівень з буттів, нам доступних і яких ми прагнемо.

Бути з кимось – це ще складніше.
Це означає жонглювати усім своїм і ще синхронізуватись із кимось, хто теж жонглює. По суті, стосунки – це паралелити свої рівноваги. Вічний процес балансування і ризику впасти. Іноді навіть допомагати врівноважуватись партнеру за рахунок своєї рівноваги.

Окрім того, до наших буттів додаються буття професії, синів чи дочок, батьківства, волонтерства чи активності, кар’єри, дружби та приятелювання, хобі та інших речей і процесів, в яких ми, в силу своїх життєвих апетитів та цікавостей, намагаємось бути.

У кінцевому підсумку уся ця конструкція стає дуже нестабільною і громіздкою, тож не дивно, що періодично втрачаємо рівновагу і в нас із рук вилітають певні буття, якими ми жонглюємо, або ж і взагалі конструкція руйнується, і ми стрімголов летимо додолу.

Єдиний правильний шлях побудови нового – не намагатись одразу зібрати все, що впало донизу, а почати знову із найпростішого. Із себе. Вловити внутрішню рівновагу і навчитись бути собою. І тоді вже поволі додавати складніші елементи у свою життєву еквілібристику. Щоб оточуючі дивились на нас і вражались тим, як ми так можемо.

Володимир Гевко