Жаль, не зрозуміли О. Шпенґлера… А він чисту правду писав про Росію, з якої має постати нова, ще нікому не відома культура (з подальшим переходом у цивілізацію, звісно). Але почнемо спочатку. На початку, як відомо, були кочівники. Спершу вони мало чим відрізнялися від мавп, та більше їм і не було від кого відрізнятись. Вся їхня мудрість зводилася до того, що якимсь неясним чудом навчилися користуватись вогнем.
Не від великого розуму, а силою очевидної вигоди почали його застосовувати:
а) щоб погрітися;
б) щоб відлякувати хижих звірів;
в) щоб наїстись.
Наїстись – це було головне. Як у всіх живих істот. І саме тут ліг перший вододіл. Вони залишалися кочівниками, тобто нікому не заходила ідея осісти й працювати. Природний принцип «брати, де не клав» домінував і далі, але, залежно від системи травлення, одним смакувало смажити м’ясо (бо сирим його багато не перетравиш), іншим більше імпонувало варити зерно, бобові та всякі корінці, які без термообробки теж не могли нагодувати. Виявилося, що це не просто смаки, а різні напрямки розвитку економіки.
Сумістити м’ясоїдство й вегетаріанство важко навіть сьогодні, а в суворій давнині ця різниця привела до формування двох різних типів етнічних культур.
1. Вегетаріанці збивалися у великі гурти й племена, бо так легше було вирішувати продовольчу проблему, особливо коли тих мандрівників осінило, що можна брати не тільки там, де не клав, а й отут на косогорі, якщо викорчувати (або спалити) дерева та посіяти просо. Ці люди мусили й далі кочувати, бо косогір за кілька років каторжної роботи переставав родити, доводилося шукати нового. Але ідея осілого життя на землі вже зажевріла. Справа була лиш за темпами технологічного прогресу. До сівозміни, сохи й плуга ледачкуваті вегетаріанці ще доростали не одну тисячу років, але ж доросли.
2. М’ясоїди, своєю чергою, теж не дрімали. У них прогрес, цілком логічно, природно й швидко, пішов по лінії тваринництва. Замість того, щоб випалювати й корчувати косогори, вони навчились приручати цілі отари овець, кіз, корів та іншої живности, запускати їх пастися по тих косогорах, а самі займалися спортом, сексом або сплячкою, користуючись своїми отарами як надійними живими м’ясними консервами. На жаль, кочувати доводилося майже безперервно, бо нерозумна худоба виїдала всю зелень швидше, ніж та встигала відрости. Невпинні мандри й потреба в нових і нових пасовиськах призводили до конфліктів з не менш мудрими конкурентами. Формувався бойовий дух, народжувалися й прославлялися герої, котрим вдавалося повбивати суперників і заволодіти їхніми отарами.
Не все було так просто, і дехто не те, що не зрозуміє, а й навіть не дочитає. Вегетаріанці теж не гребували м’ясом, особливо дармовим, а м’ясоїди охоче ласували коржами з маком або сливовим повидлом. Але кардинальні напрямки споживацьких інтересів залишались стабільними: у одних переважала рослинна дієта й, відповідно, осілий землеробський спосіб життя, інші віддавали перевагу м’ясному забезпеченню й, відповідно, вічним мандрам та розбою, а пізніше торгівлі та шахрайству.
Трагічну роль зіграла часова різниця. За всієї безперспективности кочового способу життя, мандрівні м’ясоїди протрималися набагато довше, ніж осілі. Герої-конокради поступово трансформувалися в героїв-воїнів, які несли свободу й щастя зігнутим над сохою поневоленим землеробам і щедро ділили з ними їхнє (землеробське) майно. Цей героїзм за багато тисяч років відбився в генетичній структурі і легко простежується в поведінцї сучасних людей і навіть цілих народів.
Якщо землеробська цивілізація веде свої початки від трипільських, шумерських, єгипетських часів, то воїни-кочівники через дедалі жорсткіший дефіцит вільних земель протягом останнього тисячоліття мусили врешті безповоротно вгамуватися. Саме через таке запізнення їхні архетипні ідеали (воїн-переможець, воїн здобувач благ, війна як священний благородний очисний процес) значною мірою зберігаються сьогодні не тільки в окремих людях, але й у політицї й способі життя навіть провідних націй планети.
Василь Триліс
