Викидати з уяви «великую русскую культуру» я не буду. Нехай собі продовжує скніти «маґучая» десь там у моїх пришиблених звивинах. Їсти ж не просить! А ще – защепив Шевченкове: І чужому научайтесь, // Й свого не цурайтесь. Кат його зна, що таке будь-яка [роду, племені] культура, позаяк сам я поклоняюся голе-голісінькому Сонцю. Тож мені важніше поняття – світогляд, аніж запозичене слівце з латині «сultura», що тлумачиться як «обробіток», «обробляти».
Жаль, не зрозуміли О. Шпенґлера… А він чисту правду писав про Росію, з якої має постати нова, ще нікому не відома культура (з подальшим переходом у цивілізацію, звісно). Але почнемо спочатку. На початку, як відомо, були кочівники. Спершу вони мало чим відрізнялися від мавп, та більше їм і не було від кого відрізнятись. Вся їхня мудрість зводилася до того, що якимсь неясним чудом навчилися користуватись вогнем.
Дуже зворушують жіночки з українським паспортом, що втікають від російських бомб до Львова і вимагають від львів’ян толерантності до їхньої російської. Ці жінки ще й месіанством своїм пишаються, бо стверджують, що бомблять їх, а не Львів. Звичайно, жодного розкаяння і розуміння, що путін прийшов визволяти їх, російськомовних і «какая разніца», від україномовних львів’ян-«фашистів», до яких російськомовні втекли від путіна — нема.
Пригадалися золоті слова Маланюка, які були написані ним майже сто років тому про росію. У 1929-му український культуролог і сотник армії УНР Євген Маланюк у статті «Чергова лекція» дуже чітко і вдало описав її суть: «Росія як певна державна конструкція ніколи не може бути ані сильною, ані спокійною: причини в характері самої імперії, що постала не з політичної чи духовної вищости московської нації. Російська імперія повстала шляхом грабування, і тому труслива психологія злодія завжди тяжила над її урядами…
