Кілька днів тому юний поет Богдан Гасюк, сп’янілий смерековим повітрям, на «ХД» у шкіцику «Культурний фронт, що воює з поетом» розродився «риданнями» за долею Василя Голобородька… Якби справді побивався про старшого товариша, а то ж лиш ухопив дешеву свічечку та й підсвічує свій писок, сараку…
Пише: «Очільник НСПУ вимагає оренду за хатину, в якій проживає Голобородько, не маючи нормальних умов»…
Бреши та знай міру, юний правдорубе!
Голобородько десять років живе в Ірпінському будинку творчості безплатно. За нього платить Спілка, і я, як голова НСПУ, ніколи жодного разу навіть не заїкався про якусь оплату. Ми кілька разів намагалися відремонтувати будиночок, в якому він живе, для цього пропонували йому тимчасово переселитися в інший будиночок. Він категорично відмовлявся…
Ляпати язиками мастаки…
Хочеш помогти Голобородьку — ніхто тобі не заважає це зробити. Ми йому помагаємо чим можемо.
Михайло Сидоржевський,
голова НСПУ
P.S.
Хоча лишається «чорна кішка у темній кімнаті»… Ось запис самого Василя Голобородька у Фейсбук, на його сторінці від 13.01. ц.р. «Десять років тому Секретаріат НСПУ своїм рішенням поселив мене (як переселенця із Луганська) у Будинку творчості письменників, у приміщенні, що скоро поруйнувалося (був сюжет на кількох телевізійних каналах про те житло). Під час останніх воєнних дій, було поруйновано дах, вибито вікна. За свій рахунок я вставив вікна. Дах і досі протікає, дощова вода тече на стіл, на рукописи, на одяг. Тепер чомусь виникли проблеми із теплою водою, якої тепер у мене немає, і я маю підлаштовуватися до сусідів, коли вони вирішать помитися, то і я тоді маю митися, та прати якісь речі. Коли мене поселяли, не було мови про АРЕНДУ, про яку останнім часом заговорив очільник Спілки (який за десять років так і не поцікавився, як я тут живу). Керівник Спілки намагається змінити мій статус із вимушеного переселенця на статус АРЕНДАТОРА».
Василь Голобородько – не товариш мені. Було б не зовсім етично, літерату-неофіту, намагатися панібраткатися з “речником нашої ідентичности”, як означила Василя Голобородька письменниця Галина Пагутяк, а тим паче недоречно в спільну графу нас вписувати очільнику Спільки. Чи, можливо, він свідомо назвав нас товаришами, спираючись на етимолоґічне значення цього слова – товар, худоба себто?.. Хоча сумніваюсь, що у людини з такими дешевими прийомами іронії годна була закрастися така мисль. Не важливо.
Дуже показово, з якою швидкістю пан Сидоржевський зреаґував на мій “шкіцик”, в котрому я, мовляв, розридався за долю “старшого свого товариша”, але опустив першоджерело, ніяк незаперечивши написане в нім. Напевне, назвати брехуном Голобородька, як він назвав мене, не вистачило сміливости в оцім його “правдорубстві”.
Голобородько пише, що його статус переселенця хочуть змінити на “АРЕНДАТОРА”, але очільник НСПУ ніяк не реаґує на ці закиди поета, ніби його зовсім не існує, ніяк незаперечує їх, заперечує тільки мене, переходячи на особистости, і радячи самому помогти Голобородьку, якщо я так того хочу. Звісно, легше таким робом перекинути відповідальність на когось, аніж, що статус вимагає, самому її нести. (Хоча очільник НСПУ міг би поцікавитись, що дописувач двадцятирічний юнак, а не очільник орґанізації, що має державне фінансування)
Звісно, Голобородько має складну натуру і подейкують доста прикрикий, тому чисто в людських взаєминах можна зрозуміти обі сторони, але ми не про людські взаємини говоримо, а про поета першого ранґу, котрий на старости літ лишився під протікаючою стріхою.
І можна погодись з В.Н. Ясмином, котрий стверджує, що не варто нарікати поету, але, холєра, ми говоримо про обличчя української літератури, пропаґувати яке – наш обов’язок, бо це наша посвідка на культурну зрілість, це те, що урівнює нас з иншими літературами, і здемарґіналізовує, виводячи на “границі народів союзних”. Такі люди вивертають навспак саму рецепцію літератур, в яких працюють, але комусь стоїть на особистісних бзіках і захцянках, той “хтось” не може або не хоче цього усвідомлювати, то, можливо, його епоха закінчилась і пора комусь иншому братися за штурвал? Добре написала Любов Голота “”власть імущі” не поспішають бути людьми. Не вигідно… пробачте, Василю Івановичу”.