Дуже багато аналітики та інтересу з’явилось до теми денацифікації німців після другої світової війни, розділення та перетворення німців на гуманних і демократичних. Але мені більше цікавий спосіб їх нацифікації. Як величезна країна зайшла у добровільне марення Гітлером та Третім Райхом. Адже розвіювання туману завжди швидке під променями сонця, а от його напускання — повільне і довге.
Ми позбавлені можливості побачити це очима мешканців тогочасної Німеччини, бо бачили нацистських злочинців розвінчаним і скинутими з п’єдесталу. Бачили, як вони знімали свої збіса стильні військові уніформи, пошиті Гуго Боссом і перетворювались на звичайних людей, а їхній фльор всесильних розвіювався. Як вони сиділи в цивільних костюмах на Нюрнберзькому процесі в темних окулярах, наче щурі, вигнані з нір чи втікали по чужих країнах в надії сховатись під вигаданими іменами. Як пихаті керівники СС чи концтаборів ставали жалюгідними.
Військові ще якось тримали марку, а от всі політичні — швидко здувались, млявіли і миршавіли. Ми бачили, що Герінг нікчемний, а Айхман — підстаркуватий і лисуватий дядько. Бачили їх смертельні гримаси, знятих з петлі. Ми не можемо зараз сприймати Гітлера всерйоз, після стількох мемів та його жалюгідного фіналу. Ми побачили, шо він трохи нездоровий дядечко, параноїдальний і звичайний.
Але тоді для Німеччини все було зовсім не так. Та й для світу також. Ніколи не забуду фото Гітлера у Парижі, після того як його війська тріумфально захопили Францію. Париж вважався на той час головним містом світу, столицею цивілізації. Це вже потім Лондон і Нью-Йорк оспорили цей титул і відсунули Париж на треті місця. Але тоді Париж був усім, місцем життя приголомшливо знаменитих письменників, поетів і художників, а сам Адольф, як відомо, теж іноді підмальовував. І от ти стоїш перед Ейфелевою вежею і все місто належить тобі. Ти просто заходиш в Лувр і береш собі звідти все, що захочеш. Хочеш — Джоконду, хочеш — Родена. Вся, бляха, тисячолітня людська культура належить тобі і ти вирішуєш шо з нею буде.
Я не знаю, яким чином безмежна влада однієї людини діє на решту людей і які механізми підкорення при цьому вмикаються. Але ці механізми дозволили цілій Німеччині обожнювати свого фюрера, навіть підліткам з гітлерюгенду, які у 1944-му році кидались на ворожі танки заради Фатерлянду та Фюрера, яких вони не розділяли.
Гітлер разом з цілою командою підтримки створив для Німеччини магічне шоу, в якому взяла участь вся країна. З маршами, багатотисячними катарсичними мітингами і промовами, з символікою і айдентикою. З тотальним контролем медіа і пропагандою найвищої якості. З жорстоким покарання внутрішніх ворогів. Після невдалого замаху на Гітлера у 1944-му році, щоб зупинити війну і остаточний розгром Німеччини було розстріляно близько п’яти тисяч людей і арештовано ще сім тисяч. Уявляєте масштаб контролю країни?
Усвідомлюючи це, я і не дуже дивуюсь відсутності протестів у росії. Подивився сюжети про студентку, яку її ж вуз здав за репост публікації в інстаграм, яка від арешту втекла до Литви. І про 12-річну дівчинку, яка в школі намалювала малюнок на підтримку України і її вчителі доповіли куди слід. То дівчинку забрали в притулок, а її батька арештували. За дитячий малюнок! Чого очікувати за таких умов?
Цілком імовірно, що згодом всі дивитимуться на старого плюгавого дідка в пом’ятому костюмі і дивуватимуться, як світ його боявся, а росіяни терпіли те, що він з ними виробляв. Але зараз він все ще їхній фюрер і вони все ще палко вірять, що їхня країна — убер алєс.
Володимир Гевко
