Сьогодні Богдана виїхала у вашому напрямку. Подбай і простеж, будь ласка, аби на ту сумну оказію вона взула гумові чобітки. По радіо передали, що у вас дощить. У горах, особливо на кладовищі, під час поховання, без гумачків – ніяк…
… Коли треба взувати гумачки – зринають спогади. Вони у мене асоціюються з дитинством, першою життєвою трагедією – любовною. Називалася ця трагедія «Серьожа пропав». Мої щоденні істерики, казала мама, тривали місяців зо чотири. Поки я, чотирирічна, усвідомила, що Серьожа ніколи не повернеться, бо переїхав в інше місто, куди перевели його батька – військового.
Свого дитсадкового життя без того Серьожі не уявляла. Бо той хлопчик… допомагав мені взувати гумові боти, коли нас, дітей, виводили на прогулянку. Може, і ти в дитинстві мала такі гумачки, які треба було натягнути на черевички відтак закріпити двома тканинними – тугими репсовими смужками на пряжку збоку.
Без сумніву, «модельєри» винайшли цю модель явно не для дитячих рук. Та якщо дитина і бралася до самостійного взування, це коштувало їй, ой, яких зусиль! Не меншою проблемно було розкріпити ті пряжки, витягнувши стрічки, і стягнути боти з черевичків після прогулянки. Якщо не допомагала вихователька (а її на всіх нас не вистачало…), то процес одягання на прогулянку і роздягання після прогулянки забирав чимало часу. У колективному устрої дитсадка це недопустимо.
І от цей Серьожа чомусь взяв шефство наді мною. Я його про це не просила. Мабуть, сам відчув глибину моїх мук. А ще ж це незручне важке й громіздке плюшеве пальто, підбите ватою!… Якою неповороткою почувалася в ньому! Особливо важко було застібати верхній ґудзик, такий важливий, щоб «не продуло, не застудитися».
Серьожа і це врахував…
Спершу обував-одягав мене, а потім самого себе. Одне слово – опікун. Я так звикла до його опіки!..
І раптом одного дня Серьожі не стало!…
Наче не стало брата, мами, батька… Мої батьки мені довго пояснювали, чому він більше не прийде в дитсадок. Пояснення мене не втішали. І коли мені купили нові боти, бо зі старих я вже виросла, душевний біль за Серьожею почав стихати. Нові боти були «модернізовані». Замість пряжок застібалися на кнопки, що було значно легше. А згодом і на зміну плюшевому пальто з’явилося нове, не менш тепле, але значно легше і набагато зручніше. А, може, я стала вправнішою, бо підросла?
Але Серьожу, його увагу і допомогу досі не забула. І щоразу згадую, коли одягаю гумачки …
Олена Чайка
