Я не гратимусь у футурологію, бо з коронавірусом не знаємо, що далі буде. Швидше за все людство переборе і цю заразу, бо людина — дуже витривала істота. Однак вже тепер мені здається, що нинішня пандемія — це метафора того, як усе в житті можна повернути з ніг на голову…
Коли несвобода і обмеження раптом можуть стати порятунком, коли відсутність соціальних зв’язків можна трактувати як благо, лінь — як виконання громадянського обов’язку, а зовнішню чистоту як замінник внутрішньої і т.д.
На жаль, ми у своєму щоденному житті також схильні пjвертати все з ніг на голову — чого вартує сама лише теза, що старості не існує, і всі ці фоточки утомлених життям моделей 70+ з «безмежними» перспективами…
Люди, так мені здається, мають все ж пам’ятати, що вони смертні, що вони мають передати своїм наступникам планету, на якій можна не тільки страждати, а й радіти життю. А для цього треба називати дурість дурістю, зло — злом, ненависть — ненавистю, а любов – любов’ю. І не маніпулювати поняттями
Роксана Харчук
