Тоня Палагнюк якось виклала в мережу кілька наших студентських колядних світлин (факультет журналістики столичного Шевченкового університету)… Саша Клименко (він фотографічно світлив те дійство), два Василі – Метерчук і Яцура, Володя Земляний, Валя Мастєрова…
… Перша половина 80-х. У московському кремлі – траурно-радісне «катаніє на лафєтах». Один по одному ідуть на той світ гєнєральні партійні начальніки – брєжнєви, андропови, чєрнєнки…
Ватаги наші були до певної міри, «нагорі», десь загрожені: доходило до того, що наш декан, Анатолій Захарович Москаленко, попередньо-письмово заступав нас у самому ЦК КПУ на Орджонікідзе, 11, нині вулиця Банкова, наголошуючи, що його студенти, в строях-колядках, будуть чемні-гречні і співатимуть «рік Новий народився» та «радянська вкраїна»…
Ага!!!
Ми – по-максималістському! – одразу ж виносили на духовну колядну гору «Вільна Україна» і «син Божий народився!». В мистецько-кульурницьких, письменницьких хатах-родинах од цього, по-доброму, шаленіли.
Нарешті московські смерті винесли на вершину Міхаїла Ґорбачова, а він свій антиалкогольний указ, у народі «пєтля ґорбачова» (це про черги, що вони лаштувалися тоді до крамниць).
Міхи наші й надалі, рік у рік, повнились, нас частували: хто вишневою наливкою, хто медовою, або ж цілющими, на травах, напоями. Лише їден «хадзяїн», Вол.Яворівський, налив нам із крана, пам’ятається, тоді, води… аґент з 5-го управлння КҐБ, на псевдо «Тридоля», завжди коливався-колихався з гєнєральною компартійною лінією…
… Всього було… Та всього й не розкажеш… Може, колись…
«Ех, молоде покоління того вже не зрозуміє…», – як слушно зауважила Тоня.
Олександр Сопронюк
