Якийсь мудрагель на мокшанському ТВ днями сипав компліментами на адресу України й ЗСУ. Мовляв, ми ізначально ошибалісь. Україна — сильна країна, з найкращими Збройними Силами в Європі. Як вдруг оказалось… І якби вони тіпа пішли на Францію та Німеччину, то порвали б їх на тряпки. Бо Україна — то вовки, а ті — вівці. Їм ніяк не «вдомьок», що Україна ні на кого йти не збиралася. Україна збирала хліб, качала мед, вчила й виховувала дітей, та й просто собі жила.
То тільки в їхніх хворих, менінгічних мозгах вічно треба кудись іти, і когось «освобождать». Чехію, Угорщину, Молдову, Абхазію, Афганістан, Кубу… Вони нормально, по-людськи, ніколи не жили, не живуть, і не житимуть. Їм треба воювать. З кимсь, за щось. Не важно з ким, і не важно за що. Тіпа за вєру… Хоча її, ту вєру, ніхто й не займав, на*уй вона кому здалася…
Проблема усугубляється тим, що вони й воювать не вміють. Але лізуть. Бо Суворов, Кутузов і Сівастополь… Для них навіть війна і нагода загинути на війні — це соціальний ліфт. Там дають куфайку, їду, ружжо. Дома такого немає. А як загинеш, то дружині, може, шубу дадуть. А, може, й не дадуть. Шуб в росії завше було менше, ніж «героїв».
В України одна місія: виправити історичну помилку, колись вчинену ще київськими князями. І її, цю місію, буде виконано.
Так, Україна це — Вовк. Мирний, але злий. «Обережно! В дворі мирний злий вовк»… Але лише для вас. Ви — наші вівці й барани… Більше ніхто…
Віталій Чепинога
