Кожен день дитинства розпечатували і вінчали бабині слова: «Вставай здоровий», «Лягай здоровий». А між ними… «Смакуй здоровий» – коли подавала щось на стіл. Чи – «Пий здоровий». А коли я рушав за водою до Студеного кадуба, чи за грибами в Хащину, чи купатися на Синявку, то чув услід: «Ходи здоровий».
Рясно родили сливи «пенеґи» в саду. Баба трусила, а я ходив із кошаркою. «Збирай здоровий». Пізніше, коли стала «тратили очі», я вечорами розгортав її Псалтир. І баба втішно підохочувала: «Читай здоровий».
Після школи я повергнув у шок свою тотально педагогічну родину – навідріз відмовився йти вчитися на вчителя. Це розцінили як одноосібний бунт проти устоїв династії.
«Що ж ти будеш робити?» – суворо запитали мене на сімейній раді. «Писати», – сказав я. На цей черговий каприз вони ще більше хмурилися, хмикали й крутили носами.
І тільки баба, котра сиротою змогла «виходити» лише чотири класи, вибравши момент, по-змовницьки підморгнула мені й тихо мовила: «Пиши здоровий…»
Мирослав Дочинець
