Суспільство

Жанка із пахучими грушками…

Цієї ночі заснула й не прокинулася Жанна. Жанка. Торгувала на нашому базарі овочами. Скільки цього базару – стільки й Жанна тут. Кажуть, тут ще її мати торгувала, але я вже не застав. А Жанну – більше десяти років бачив. Друзі, родичі, близькі знайомі – ми їх бачимо не щодня. А тітку з місцевого ринку – простійно. І хто вона нам?

У неї були найсмачніші солоні огірки та квашена капуста. Робила на совість. Щоб людям можна було в очі глянути. Базарні баби часто збувають товар сумнівний. Візьмеш у руки той огірок, а він м’який. А Жанна – ні. Як собі робила. Її огірків вистачало хіба до грудня.

Носила поперед себе важезні ящики з овочами. Возила їх на кравчучці. У дощ, у мороз, коли нікого в тому ряду не було, Жанна стояла. Заробляла для дочки й для онучки. Збиралася з базару найпізніше. Темно вже. Холодно. Дивлюся – ходить Жанна з ящиками. Ходить. Жанка. Жанна.

Купувала собі на обід ліверної ковбаси. Поріже цибулину. Сальця ще. Томатним соком, своїм же, зап’є. Без розкошів. По простому. А у вільний від базару час вистоювала на грядці. Консервувала. Квасила. Крутила сік і аджику. Викопувала хрін. Збирала яблука.

Цього року привезла мені з оптового ринку два ящики помідорів. Дешевих. На томатний сік. І ні копійки не взяла за доставку. Ще й до під’їзду довезла. На кравчучці. У вересні.
Чогось бачиться мені Жанка каріатидою, яка тримає на собі синє залізне склепіння нашого базару. Чи не впаде він тепер?..

І кому я скажу:
– Жанна, а де це ти вчора була? Прогул тобі поставлю…

Дівчата у фартухах і вовняних хустках п’ють і плачуть. Плачуть і п’ють. «За нашу Жанночку». «Нема нашої Жанночки». А як це її нема? Я ж минулого четверга купив у неї три останні банани, чорненькі такі, як я люблю. А хто вона мені? І чого не йде цілий день із думки?

– Нашо тобі ці світлі? Вони несолодкі.
Правильно.
– Ось бери капусти. Моя.

Уперше я в неї купив грушок на узвар. Такі темненькі, одна в одну, димком пахнули. Святвечір уже опустився на Полтаву, а Жанна все стояла коло своєї ятки, під ліхтарем. Сніг так запорошив їй вії, шапку й плечі, що стала вона схожа на Велику Ведмедицю. І майже ніхто до неї не підходив, бо всі сиділи по хатах. А Жанка все стояла з тими пахучими грушками, акуратно складеними на маленькі купки. Жанка? Жанна… Каріатида зигінського ринку…

Шкода, що я не купив у неї квашеної капусти. Ох, шкода… Ви навіть не уявляєте, наскільки…

Сергій Осока

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.