Культура

Груднева ніч Василя СИМОНЕНКА

Саме сьогодні, у ніч проти 14 грудня помер Василь Симоненко, великий поет і син Полтавщини…
Поета від Бога і мого земляка, витязя молодої української поезії совєцька система звела зі світу у неповні 29 років, далекого 1963-го…

Але його «Лебеді материнства», його поезія житимуть і житимуть. Як я тепер шкодую (!), що тоді, на перетині 60-70-х років, коли директором моєї школи була Олена Павлівна Дубовик, яка свого часу вчителювала в школі Симоненка на Лубенщині, мало розпитував про шкільні роки поета…

Щоправда, на той час не особливо й любили про це говорити. Пам’ятаю лише, що Олена Павлівна тільки пригадувала, що математику, точні науки, він не любив…

Про Василя Симоненка нині написано дуже багато…
Але я би рекомендував почитати книгу його однокурсника Володимира Біленка «Тернистий шлях до читача» (як в Україні видавалися книжки Василя Симоненка)…

… І, напевно, останній вірш Василя Симоненка, датований груднем 1963-го, «Прощай, мій зошите!»

Прощай, мій зошите!
Спасибі тобі, друже,
Що ти думок моїх
Не відцуравсь,
Що ти свої клітини
Тепло мружив,
Коли над римами
Я потом обливавсь.

Ти їх сприйняв
Без жодної огиди,
Єдиний мій читач
І шанувальник мій.
Чи сприймуть їх колись
І прочитають люди —
Побачимо.
Прощай, товариш мій.

… Світла пам’ять, Поету…

Сергій Савелій

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Погода

  • Новинар

  • Партнери