Суспільство

Трагедія біля маршрутки…

Ми в шоці… Дімка… Спокійний, врівноважений, усміхнений хлопчина. Коли ми почули про те, що сталося, — то здорові дядьки, що не раз дивилися в очі смерті, просто плакали…

«Він же ніколи не нервувався, завжди був спокійний і відповідальний — інакше хіба б ми поставили його командиром взводу? Він постійно працював з людьми, починав з перших сходинок — солдат, сержант, а потім і на лейтенанта. Хіба дали б йому в підпорядкування людей, якби мали хоч найменший сумнів у ньому?» — кажуть командири, з якими Діма провоював всі чотири роки війни.

За нього писали журналісти, його ставили за приклад новоприбулим бійцям, ним пишалися рідні…
«Наш взводний був дуже врівноваженою людиною, ще й нам подавав приклад спокійного ставлення до найтяжчих ситуацій», — кажуть його підлеглі.

Зранку, коли ми говорили про те, що сталося, подзвонила мама одного бійця, до якого Діма часто приїздив у гості.

«Вова, ну як так??? Таке сонечко, таке гарне привітне дитя… Що йому зробили, чим образили так сильно, що він аж кинувся на людину з ножем?».

А що ми могли сказати?
Ми ж не чули, ми там не були…

Кажуть люди, що Діма прийшов сідати на маршрутку, показав УБД — і тут на нього накинувся цей пасажир. Чомусь цього чоловіка обурило те, що Діма АТОвець. Почав обзивати, штовхати, далі вдарив у грудину і виштовхав геть. Здоровий кремезний дядько штовхав і обзивав невисокого худорлявого 25-річного хлопчину, який перед тим чотири роки провоював, щоб інші жили у мирі. Стримував наступ «Руського миру» у найгарячіших точках, щоб у іншіх містах не зазнали страхіть війни — воював і за цього… гм… пасажира теж.

В бою отримав тяжку черепно-мозкову травму під Авдіївкою, після тривалого лікування повернувся на фронт. З пластиною в голові, витримуючи напади сильного болю, продовжував захищати Україну. Вже після повернення в ППД бригади Діма в листопаді пройшов курс лікування в шпиталі та в рамках реабілітації досі приймав ліки. Він не пожалів за свій народ найдорожчого — і ось що зрештою отримав: зухвале хамство, нахабність, образи та удар у грудину…

Звичайно, це його не виправдовує.
Звичайно, щодня тисячі атошників по всій Україні отримують по відношенню до себе таке саме агресивне ставлення — але не хапаються за ножі.

Діма й сам каже, що неправий і не повинен був так реагувати. Він почувається дуже пригнічено, картає себе, що не стримався і піддався образі. Але…

Зараз одна людина в труні, інша за гратами. Одна сім’я втратила годувальника, інша коханого сина. Можливо, вже треба якось нашому суспільству визначитись з цим питанням??? Якщо «ви нас туди не посилали» — то, можливо, вам треба задуматись, чи в тій країні ви живете. Бо на захист України нас послали УКРАЇНЦІ. Допомагали нам, збирали продукти і одяг по крихті, приїздили до нас. Просили: хлопці, захистіть нас! Кожен боєць тут стоїть насмерть саме за них — за своїх рідних і тих, хто ПРОСИЛИ і ДОПОМАГАЛИ.

Не хочеться говорити поганих слів про померлого, це не по-християнськи. Але… Не можна ТАК ставитись до своїх захисників. Наскільки ж це можна було образити завжди спокійного Діму, що він дійшов аж до такого…

Олена Мокренчук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Погода

  • Новинар

  • Партнери