Перед вказівником на Вишеньки серце у грудях загамселило.
Воно рознесло по всьому тілу і радість, і ще нічим не обумовлений, неясний смуток, і млосне відчуття таємничих очікувань. Ось ще маленький шмат дороги – і зору нарешті відкриється мила річка, зачарована, як писав Олександр Довженко, і ми, як зазвичай, довго чекатимемо порома, бо він саме рушив до протилежного берега з автівками, підводами і людьми.