Одразу скажу, нікого не захищаю, а сам намагаюсь розібратись. А тим для кого світ нині є чорно-білим, прошу це навіть не читати. Бо у деяких у житті все дуже просто. Але в реальності так не буває…
«Друзі, раді вам повідомити…»– ось уже кілька днів захлинається на FM-радіо, пхається у всі інтернет-шпарини видавництво «Брайт Букс». Що ж то за алярм, що то за «нова радість стала, яка не бувала»?
Сидьма сидиш за столом. Час застиг, простір стиснувся до білого квадрату. Вгадуєш коливання над ним незримих тіней. Чекаєш, коли одна з них упаде на папір. Коли прийде щось незвичайне, надзвичайно-звичайне. Знайоме і водночас незнайоме.
Зарясніло повідомленнями: «У столичному метро порізали портрети Шевченка», «На станції метро невідомий з ножем…», «Націоналіст порізав…». Йдеться про виставку «Квантовий стрибок Шевченка. Метро», експонати якої були днями попсовані.
Часто приглядаюся до молодих людей – хлопців і дівчат. Вони якісь типові, хоча вбрані по-різному: зручне надійне взуття, модні брюки (не обов’язково джинси) або спідниця, багатофункціональна куртка з капюшоном. А за плечима, майже завжди, маленький рюкзачок…