Банкір
Мій шлях лежав через велику площу старого міста. В якомусь химерному танку тут переплелись різні епохи і культури. Будівлі з часу Габсбургів стояли поруч з архітектурною «величчю» совєцького будівельного зодчества. Вінцем того строкатого ансамблю був, звісно, монумент вождя трудящихся в незмінному кашкеті, що вказував рукою світле майбуття, яке десятиліттями губилося в тумані, проте йому продовжували свято вірити або вдавали непохитну віру…
Часто так буває, що більше слави мають не герої, а ті, хто про героїв співає. Яскравим прикладом такого феномену був Володимир Висоцький. Граючи магічний образ «свого парня», він і справді був усюди «своїм». Співаючи про ІІ Світову – був «свій» серед фронтовиків, з альпіністськими піснями – «свій» межи альпіністів, зі спортивними – в товаристві спортсменів.
«В очікуванні варварів» — один із моїх улюблених романів (не тільки Кутзеє, а і взагалі). І дуже добре знятий цей фільм за романом — неспішно, без спецефектів і гучної музики. Це фільм-притча, є в ньому дух невідомості — що за імперія, що за фронтир, хто ворог, хто варвар, хто такі ми і чому ми тут?
Все більше переконуюся: наше суспільство і наша держава не комунікуються жодним чином. Держава за потреби просто «нахиляє» суспільство у потрібний бік або красиво ігнорує. З іншого боку, рівень громадянського суспільства настілький низький, а авторитет і компетенція громадських об’єднань настільки формалізовані, що годі й чекати, щоб суспільство якимсь чином впливало на рішення президента чи уряду.
Президент України Володимир Зеленський запевняє, що існують шанси для закінчення війни на Донбасі, і навіть… вже цього року. Але Зеленський обманює і самого себе, і своїх виборців. Ніяких шансів для закінчення війни немає ні в цьому році, ні у доступному для огляду майбутньому. При цьому Україна — лише частина війни, яку веде путінський режим, а зовсім не її центр.
