«Коли передумуєш людське життя, то ніяк не можеш позбутися прекрасної ілюзії, що тобі все в ньому зрозуміло, що його події логічно випливають одна з одної, що вони намертво злютувалися в причинно-наслідковий ланцюг і там, як мовиться, нічого не додати й не відняти, бо все сталося саме так, а не інак, бо інак статися просто не могло, бо так було записано долю людську на зорях.
З болем і відчуттям величезної втрати для всього українського світу у США й Канаді сприйняли повідомлення про те, що 30 травня зупинилося серце вірного приятеля української діаспори, лавреата Шевченківської премії і Міжнародної премії імені Івана Багряного Михайла Слабошпицького (1946 – 2021) –
Цього року «Челсі» не був фаворитом. Мало хто ставив на «пенсіонерів». Це не «команда-машина», як «Баварія», чи команда «зірок», як «Манчестер Сіті», ПСЖ або «Реал». Лондонці лише будують свою команду, експериментуючи та залучаючи молодь.
25-30 років тому, на День Києва, можна було на Хрещатику або на Андріївському узвозі випити пива з бутилки… А так просто, в обичні дні, в обігу пива в бутилках не було… Предмет розкоші, дефіцит… Було тільки «крафтове». І то — далеко не завжди…
Прохолодно і малолюдно – ось чим запам’ятався цьогорічний День Києва. Ми з приятелем від Подолу дійшли до кафе «Купідон». Замовили по сто грам коньяку, по нарізці лимона і сіли просто неба. Було зілко. До нас підсів знайомий журналіст, і ми обговорили останні новини від «Євробачення» до продажу Притулою «Української правди».
Загалом, то була цікава історія. Мене, безнадійно осідлу птаху, черговий раз витягла у прес-тур Люда Доля. Сфотографуватися (як всі нормальні люди) чомусь спало на думку аж у Нових Санжарах, хоча то вже був другий день мандрів Полтавщиною, і краєвиди до того були не згіршими…
