Моя мандрівка «Меридіаном Черновіц» закінчувалася. Дякувати, мої книжки, що були в сумці, я роздав знайомим і друзям далеко від локацій фестивалю, бо дарувати свої книги на презентації чужих — це занадто, навіть за «чернівецькими» мірками. Тож торба моя була порожньою, і я йшов Кобилянською… Вже повз огорожу собору, завертаючи на вулицю Гакмана, здалеку помітив характерну фігуру чоловіка. «Померанцев» – прохопилося в свідомості.
Лише у 1920 році за інформацією газети «The New York Times» лише в банках США та Швейцарії на особистих рахунках товариша Леніна було 75 мільйонів швейцарських франків; Троцького – 11 мільйонів доларів та 90 мільйонів франків; Зинов’єва – 80 мільйонів франків; Дзержинського – 80 мільйонів франків.
«Чому ви так ненавидите радянську владу?» — днями запитала мене одна землячка. Я їй на це пояснив, що ненависті в мене немає, бо і есересеру вже нема: як можна ненавидіти те, що вже минуло? Спробував пояснити їй про три втрачені покоління, що народились або жили в ті часи й чому саме вважаю їх втраченими. Аж ось учора під моїм дописом у фейсбуці про студентську працю в колгоспах стався діалог між одним з коментаторів та мною. Викладаю його повністю, щоб пояснити, чому ті три покоління є втраченими для України, її державності і розвитку.
Зустріч Байдена з Зеленським стала, як і передбачалося, маленьким елементом американської політики. Після виходу з Афганістану США потрібно було продемонструвати , що вони залишаються впливовими у відстоюванні власних інтересів, інтересів союзників і демократії. Після м’яко кажучи суперечливої згоди на добудову «Норд Стрім-2» ( насправді для нас це повторення довоєнного Мюнхена), Байден і призначив заспокійливу зустріч із Зеленським.
Ще довго після закінчення школи саме наближення 1 вересня та перші осінні дні будили в мені солодку щемну хвилю спогадів, тихого жалю, вдячности (кому? за що?) й геть зовсім безпідставних надій. Осінь – це взагалі для мене так і не збагнуте до кінця диво, коли стрічаються й два чи три місяці ведуть круто заворожений чи то танець, чи двобій два непримиренні партнери – Життя й Смерть. Недарма наші прабатьки саме у вересні, в дні осіннього рівнодення шанували Світовида, бога рівноваги, осмислення й примирення непримиренних Сил.
