2 жовтня 2021. День другий. Цей дід такий же вічний, як і ці гори. Минулого приїзду, на новий 2020-й рік, його фоткав Сашко, ще й виклав холодну гру синьо-білих тіней у себе в інсті. Нині, мені видається, на старому та сама шапка й ті самі ватяні штани. Мені видається, він не змінює їх уже ні взимку, ні влітку…
На Книзі-Фесті в Ужгороді. Літня жінка, мружачи очі і ворушачи губами, півгодини гортає книжку. «Хочу цю книгу». «Шістдесят гривень зі знижкою». «Дорогувато». «Тоді – тридцять».
Для української політики – він дивак. Та і для світової політики він дивак. В грузинських реформах він проявив себе як «бульдозер». В українській політиці себе не знайшов. Як на мене – шкода, що не знайшов.
Нещодавно збіглося двоє свят – Міжнародний день людей похилого віку і Міжнародний день музики! Мені більше імпонує останній! Хоча, якщо відверто, музикант я слабенький. На гармошці «Марічка», що була у мене в дитинстві і юності, я вивчив аж… дві пісні – «Переяславка» і «Коробушка»…
Плюс-мінус дві тисячі років тому римський мораліст Сенека, який вихваляв убогість, але сам писав на золотому пюпітрі, радив уявному другові Луцілію щасливим уважати себе тільки тоді, коли «зможеш жити в усіх на видноті, коли стіни тебе захищатимуть, а не приховуватимуть». Плюс-мінус дві тисячі років по тому португальський нобеліант Жозе Сарамаґо написав про те саме цілий роман «Сліпота».
