Аби не думали, що тільки нам так погано, що маємо великого агресора під боком і століттями страждаємо, то розповім про Данію. Данія в епоху вікінгів була основною постачальницею войовничих чоловіків, які нападали на все, де можна напасти і завойовували все, що можна завоювати. Всі знають, що варяги – то і є вікінги. І дани – були найактивніші з них.
Якщо почитати статті на українських літературних сайтах чи проглянути інформацію у Вікіпедії про наших «знакових» письменників та поетів, то складається враження, що весь світ тільки й шукає, аби когось з них перекласти і видати книжку. Не вірите, то подивіться і вмах переконаєтеся в слушності моїх слів. Забужко, Андрухович, Винничук, Жадан й инші з цієї когорти перекладені чей на всі мови світу, дехто навіть на китайську, японську, іврит, і не тільки перекладені, а й видані окремими книжками. І це не вигадка, бо і реквізити видань нерідко зазначено, і ймення перекладачів…
Переглянув учора фінал Національного відбору «Євробачення 2022», на якому передбачувано перемогла Аліна Паш. Костюми, аранжування, сценічний образ робили її недосяжною для конкурентів. Відчувалося, що у співачку вкладені гроші й над нею попрацювала команда професіоналів. «Тіні забутих предків» – пафосна пісня, створена спеціально для фестивалю. У ній є патетика, але загальна художня картина виступу справляє враження. В умовах інформаційного буму навколо України, який створили Росія та світові ЗМІ, очевидно, що пафос у пісні виконає свою позитивну роль. Вона звучить, як балада.
Леонід Ісаченко. Хуго і Фігу. Книжка белетристики —Чернівці: Букрек, 2009. – 224 с. Нещодавно почула цікаву думку про те, ніби не люди обирають книжки, а – навпаки — саме книжки обирають людей. Щось є в цьому слушне. Напевне, так сталося і з автором «Хуго і Фігу». Мені уявляється, що десь, у зітканих автором просторі і часі, змовилися, власне, персонажі і ось — маємо повноцінну книжка. Думаю так ще й тому, що навіть сама її з’ява незвична.
