Спостережень багато: і щодо виступу, і щодо учасників, і щодо техніки, і щодо облич на трибунах тощо. Але, всі ці різні враження мають який містичний об’єднуючий невблаганний висновок: «Це твій останній парад». Для когось це стало констатацією неспростовного факту, для когось – звершеним сподіванням, для когось — приголомшливим відкриттям.
… Вони досі живуть у совєцькому союзі. Ми, українці, про це якось не задумувались. Незважаючи на перманентні драматичні випробування, останні тридцять років ми намагалися рухатися вперед; намагалися, попри все, відстоювати свободу особистості і державний демократичний устрій. росія ж залишилась далеко позаду і справді застрягла на роздоріжжі проклятого міжчасся – десь між сталіним, гітлєром, брежнєвим і путіним…
Як добре, що в нас є такі хороші перші леді. От перша леді США Джилл Байден здійснила турне Центральною Європою, де зустрічалася з українськими біженцями. А потім прибула в Україну, де відвідала в Ужгороді школу, в якій розмістили внутрішньо переміщених осіб. А заодно витягнула на світ Божий Лєну Зєлєнску. Бо ми її останній раз побачили на день святого Валентина, та й то були сумніви, чи це цьогорічна зйомка, а потім, як у море (лігурійське?) канула.
Чи зауважив хтось, як зникла тема українсько-російських перемовин? І не тільки тема, а і самі перемовини. Вони логічно загальмувались після Бучі та воєнних злочинів російської армії, але трапилось ше дещо. Нещодавно на «Українській правді» опублікували статтю про історію перемовин і, зокрема, про приїзд Бориса Джонсона. Який, як і справді виявилось, приїжджав практично без запрошення і не за півником, а справді застерегти Зеленського від угод з путіним.
