Немає сенсу приховувати обличчя чи тримати у загадковій «фейсбучній» таємниці хто ми… 105-й батальйон, 63-ї ОМБр втратив комбата… Він підірвався на російській міні (так, саме російській, не на міні орків, кацапів, п*дарів, а саме на російській, бо її заклали росіяни, ті вибл*дки, що іменують себе «руськими медведями», «непереможні», друга армія… та всі ми знаємо хто вони насправді).
Відчувати злість, гнів, обурення та інші емоції від відключення електрики і тепла та решти негативних наслідків війни — абсолютно нормально. Ненормально — зганяти цю злість на когось всередині України. Адресно концентрувати її у претензії локальній і вищій владі, конвертувати у прокляття енергетичним компаніям в інфантильних вимогах справедливого розподілу тягарів війни. Війна це хаос і поганий контроль, розлагодженість служб і процесів, які і в мирний час не завжди працюють достатньо стабільно.
Жінку звуть Тереса, на руках у неї онук Ділан, поруч її чоловік Лусіано і брат Степан. Живуть вони на хуторі, який зветься Нова Україна. Навіть на дуже детальній карті я такої назви не знайшов, але вони так свій хутір називають. Поруч із цим хутором є село Фрам, то там справді є вулиця Нова Україна. І в Енкарнасьоні теж є вулиця з такою назвою. Енкарносьон, це той, що на самому півдні Парагваю, на річці Парані, через яку вже видно сусідню Аргентину.
Нині два роки, як пішов у засвіти мій шваґро Сергій Сікорський (14 квітня 1961-21 листопада 2020). Можливо, я колись розкажу Його історію. Він все боявся віку 61 з половиною, бо в такому віці померли його дідо і тато; в результаті їх випередив, помер у 59 з половиною. Се був чоловік добрий і лагідний. Коли він вперше і востаннє приїхав з Москви до Франківська (31 грудня 2013-8 січня 2014), то був стримано стривожений.
У паспорті йому написали 22 листопада. Але, як стверджує його дружина Таня Рева (Зінюкова), народився він учора, на Михайла, 21- го. Сьогодні чи вчора, моєму другу, робітфаківцю, однокурснику, старості курсу Ігорю Петровичу Реві — 70… Але таке болюче — було б…
