На фоні пушкінопаду згадалася моя дискусія у «Літературній Україні» з Володимиром Базилевським, де він крив мене благим матом ( у рамках, звісно, літературних норм) за те, що я посмів критикувати — божежмой! — самого Пушкіна! Пригадується одна з найоригінальніших його фразочок на мою адресу: «Мураха на піраміді Хеопса».
На меморіальних жалобних заходах біля П’ятницької церкви у Чернігові якась косорота дамочка ляпала, що – «і тепер голодомор…». Я запропонував їй шкариночку хліба. Вона скривилася. Тоді я попросив, аби заткнулася… І згадав, як при початках публічного поминання жертв Голодомору, старий свекор однієї нашої літньої просвітянки запевняв, що в Менському районі голоду не було…
Поселився в німецькому селі Hohenau, такий у мене краєвид з вікна на парагвайські «Карпати». Hohenau називає себе «столицею переселенців». Якщо статистика не бреше, то кожен третій тут розмовляє німецькою. Але я знайшов і двійко українців — у них тут на центральній вулиці свій «Український ресторан». Ну, ресторан, явно, не київський, але вареники є, як каже господиня, самі ліплять і місцевих робітниць вже навчили. Господареві теж закортіло з земляком потеревенити. Закінчив він Харківський політех.
Звісно, тепер, я не збираюся цілу отару моїх однокурсників звинувачувати в тому, що вони – миленькі вівці. Ох і вівці! Совки неймовірні… Я ж про себе трішечки поведу мову. Факультет журналістики КДУ на ті часи, коли я там «начеб» учився, нині видається мені, з-поміж тодішніх околишніх ерзац-вишів – ще той, о-ого-го! Тими роками київський журфак не бавився в «шкарлетівську» дійсність. І, відповідно, майбутніх ректорів «Могилянки» ані В. Брюховецького, ані С. Квіта серйозно не брав до уваги…
Легендарному поетові-пісняру Михайлу Ткачеві 26 листопада (1932 — 4 квітня 2007) сповнилося б 90! Зі своїми епохальними піснями–шлягерами «Марічка», «Ясени», «Білий сніг на зеленому листі», «Сину, качки летять», «Ой, не ріж косу», «Прилетіла ластівка», «Якщо любиш, кохай», «Чуєш, Мамо» він заслужено є патріархом української пісні. Чи не кожна з них стала народною при живому авторові. І це найвища хвала їх творцеві.
