Кілька років тому Віталій Чепинога написав лібрето (лібрето Віталія Чепиноги) для Новорічних та Різдвяних утренників усім діточкам України. А потім, за тим лібрето, Олександр Ірванець виплеснув чудовий віршик про Миколая, але вже для дорослих.., хоча і діточкам також (старшого шкільного віку)…
Незчисленна кількість виснажливих, до посинінь клавіатури й знепритомнень вайфаю, срачів серед української спільноти я завжди сприймаю з великим позитивом і навіть благоговінням. Значить, ми живі. Значить, ми на звичній своїй висоті, попри всі турбулентності. Значить, ми продовжуємо бути різними, багатошаровими, різноплановими, многофаланговими, поліфонічними, кількааспектними.
Чому війна в Україні, в тому числі, через футбол? Не переконаю нікого, але написати мушу. Спершу нагадаю цитату російського професора Едуарда Понаріна, якою він описав тип щастя російської людини: «Ни коммунизм, ни либерализм для нас не сработал. Экономического роста нет, но люди счастливы. Есть футбол. Мы пошли по пути Латинской Америки, а не Швеции». Так, є чимало країн, де футбол — релігія. Але лише в країнах, де розвиваються культурні інституції та проекти, де впевнено працюють освіта і просвітництво, де суспільства сформовані, є базові суспільні цінності, там футбол культурі не заважає і не є їй альтернативою. Уроки футболу в школах — а чому не уроки історії, літератури, музики?
У читальній залі Чернігівської бібліотеки ім. Короленка відбулася презентація книги Надії Яременко «Сутінки людських душ. Gluhonimi. Історія життя». Книга наповнена драматизмом, внутрішнім болем, філософськими роздумами, крутими психологічними поворотами, долями різних прошарків людей, впливом політичних подій буремних 80-х та кривавих 90-х.
