Культура

… І був всесвіт макогоном, а макітра – пуп землі

За роком рік –
і сад мій порідів,
малює час ті нескінченні петлі,
і в хаті тепло – зовсім, як тоді,
і затишно, як в баби на бамбетлі.
Здається, вже не вперше, а проте,
і, може, дійсно то якось кумедно,
що наче й сніг по-іншому мете
і медівник чогось не пахне медом…

Чи то вже й справді тільки гарний міт –
макітра з маком і варення з рожі,
та тільки пахнув він на цілий світ –
той медівник на бабиному кльоші…

Вже скільки зим насіялось мені –
було й не з медом, і було медово,
крізь петлі часу бачу вдалині
стареньку хату, прибрану святково.
І знаю, що писалося не раз
і про кутю, і про Різдво в пороші,
та тільки пахне вічністю крізь час
той медівник на бабиному кльоші.

***
Треться мак.
Моя макітра –
над орбітами орбіт,

худ. Олег Шупляк

тру і тру
і макогоном
обертаю цілий світ.

Так колись стирала бабця –
в молоко той чорний мак,
аби потім,
рано-вранці,
і на запах, і на смак
збіглись – з’їхались – злетілись
і зібрались при столі,
і був всесвіт макогоном,
а макітра – пуп землі.

І сніжило, чи дощило,
чи морозом світ закляк,
але терло макогоном
до макітри чорний мак,
обертало білим колом,
щоб солодкою – кутя,
і здіймалось видноколом
понад смертю і життям,
і розходились орбіти,
і сонця́ згорали вщерть,
макогоном до макітри
розтиралась круговерть…

І тепер мене тримає
ця безмежна висота,
тільки хати вже немає
і макітра вже не та.

Наталія Ковалик

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.