Я зрідка заглядаю до Facebook. Здається, Цукерберґ її, соціальну мережу, вже перейменував на MetaPlatforms, Inc. А втім, як будь-якого здичавілого українського вовкулаку, мене манить на літературознавчі вітчизняні платформи. Там, на «буранних полустанках», життя буяє з усієї сили. Аж свистить! Проте я читаю Фрідріха Дюренматта. Його «Лабіринт». Швейцарця… Він мені дуже близький! Бо – горянин. Уродженець Альп, а я – Верховини.
Маю чималенький «загашник», що складається з багатьох товстезних записників, котрі почав вести ще студентом I курсу факультету журналістики Київського державного університету імені Т.Шевченка. А привчив до цього (і не тільки мене) наш Батько і Вчитель у журналістиці Дмитро Михайлович Прилюк (світла йому пам’ять!). Читаючи нам курс «Теорія і практика журналістської творчості», він неодноразово наголошував: «У журналіста обов’язково має бути записник – зошит чи блокнот, у який він заносить факти, прізвища, дати, свої спостереження й роздуми над життям, характерні події і явища, почуті, вичитані чи вдало самим придумані вислови, афоризми, назви та інше».
Моєму давньому старшому товаришеві, письменникові Олексі Шеренговому в ці березневі дні виповнилося б 80 років. В житті кожної людини є знакові особистості, які і домогли, і вплинули, і значною мірою сформували людину. Такий — серед небагатьох інших — був для мене Олекса. Редактор моєї першої поетичної книжечки, талановитий письменник, справжній, а не фальшивий у дружбі, автор прекрасного і недооціненого ні свого часу, ні тепер роману «Батько» та інших книжок.
В мережі час від часу обурюються, мовляв, артисти, які співали московитською, швидко перелаштувалися на українську і знову заповнили телерадіоефіри. Як то кажуть, «перевзутися в повітрі». Ця штука, як на мене, прогнозована. Українсткий артист, особливо «попс», робить все, щоб тримати ніс по вітру, бо не є в цій царині тим, хто задає тренди.
