У всій цій історії з так і не врученою (сподіваюся поки що) Шевченківською премією Віталію Портнікову та суспільним обговоренням причин, чому цього досі не сталося, мені значно цікавіше думати про інше. Не про те, чому премію йому не вручили, а за що, на мою думку цілком заслужено, присудили. У тому, що саме цю премію і саме у тому вигляді, в якому вона зараз ще існує, Портніков заслужив, не сумніваюся ні на мить.
Мусив прочитати про Михайла Машкіна… Його пісня «Верховино, мати моя» так намозолила вуха ще в совкові часи (і то тільки за рахунок нестримного прокручування на радіо впереміш з усякими «життя наше процвітає»), що я якось ніколи не цікавився її автором. Справді трагічна постать і заслуговує на шану і пам’ять.
Чому російська культура потребує глибокого переосмислення? Тому що це все базується на імперських конструктах, глибоко вшитих у твори навіть найкращих письменників, кінорежисерів тощо. Світ досі продовжує захоплюватися «загадковою російською культурою», при цьому точно потребує глибокого переформатування.
Прийшла сумна звістка — загинув Ігор Мисяк, наш захисник, поет, переможець «Хортицьких дзвонів»-2018… Презентуючи переможця, Оргкомітет конкурсу представив тоді його широкому загалу, відчуваючи потужний творчий потенціал… Ось таким він і залишиться в нашій пам’яті…
