«Парасочку до смерти забили книжками. Це були ті книжки, які вона дуже любила, але ненавиділи совіти. Спітнілі шершаві руки ворога брали Сковороду, Шевченка і Франка… і били малу світлу голову Парасочки. Вона не кричала, не плакала, вона гідно приймала свою смерть.
Зупиняти пасажирський потяг з українськими жінками і дітьми — це вже точно не про зерно і не про економіку. Поведінка польських фермерів – це проекція з майбутнього Європи. Анархія на кордонах, витіснення іноземного капіталу й мігрантів з країн, де праві популісти можуть невдовзі взяти всю повноту влади в свої руки. А за цим лише одне – розв’язання конфліктів збройним шляхом поміж ще недавніх членів європейської унії й союзників по НАТО.
Минулий польський уряд воював за минуле. І програв, поляки не захотіли в Середньовіччя. Нинішня блокада – це про сьогодення і майбутнє. Так, польські протести є складовою загальноєесівського сільськогосподарського процесу: працювати мало – отримувати багато, сільське господарство – не бізнес, а дотаційна галузь. Водночас, проблематика є глибшою, аніж здається.
Схоже, титанічна праця Єжи Гедройца на порозуміння поляків з українцями пропала намарне — і справа не тільки в тих польских “рольніках”, які ВДРУГЕ висипали на землю українське зерно, як це робили комісари перед Голодомором. Ті фермери — тільки антураж, бо кордон — це компетенція уряду, це питання національної безпеки, а не селян. І не маргінальна “Конфедерація” за цим стоїть, а поляки загалом.
