Пішла у засвіти відома українська журналістка, член НСЖУ, Лауреат премії «Незалежність» Ольга Таукач (13 лютого 1962 року, Київ — 14 серпня 2024 року). Закінчила Київський державний університет ім. Т. Шевченка, факультет журналістики.
Щойно дочитала роман Леоніда Ісаченка «Гонитва на виживання» (видавництво «Апріорі»), — емоції хлюпають через край. Книжку я придбала якийсь час тому, але чомусь руки не доходили до неї, щось мене тримало на відстані. Певно, треба було зійтись у певному вимірі зіркам, щоб твір не просто переглянути, не просто перебігти очима, а ще й переосмислити.
Слова іноді нагадують серпневі яблука. Ті, які вже румʼяні, стиглі і тому самі падають тобі в руки чи на голову. А частіше слова зовсім не нагадують яблука. Бо ще зелені. А ті, що мерщій сипляться донизу, то вони переважно геть червиві!
Людоньки, я, звісно, розумію, що «хай слухають хоч яке, але своє — лиш би не російське». Все розумію і підтримую. Але. Стрічка в соціальній мережі принесла новий трек Злати Огнєвіч та Максима Бородіна. Слова тєкста у цій пісні наступні:
Відкрила для себе письменницю марокканського походження Лейлу Слімані, що пише французькою. Її роман «Солодка пісня» отримав Гонкурівську премію. Однак особливе задоволення я отримала від найновішого її роману «Подивіться, як ми танцюємо» (2022), що є родинною історією на тлі Марокко кінця 1960 — початку 1970 рр.
