Щойно дочитала роман Леоніда Ісаченка «Гонитва на виживання» (видавництво «Апріорі»), — емоції хлюпають через край. Книжку я придбала якийсь час тому, але чомусь руки не доходили до неї, щось мене тримало на відстані. Певно, треба було зійтись у певному вимірі зіркам, щоб твір не просто переглянути, не просто перебігти очима, а ще й переосмислити.
«Мама просила передати», – каже Михайло Павлюк і вручає мені аудіокасету «Музична драбина»… Оце так дарунок! Хоча, здавалося б, нічого особливого, ніякої цінності такий презент для читачів цього опусу не має, а чимало представників молодої генерації, вочевидь, навіть не знають, що воно таке і що з ним робити. Та і якість сего музичного продукту така собі, м’яко кажучи.
Я звичайно поділяю гуманізм, щодо соціального піклування над всіма громадянами України без винятку. Особливо в прагненні розв’язати соціально-економічні проблеми за рахунок державного патерналізму. Про які гарантії надання матеріальних благ може йтися, якщо держава не створює їх, а лише перерозподіляє створене тими, хто працює?
З нетерпінням чекав анонсовану заяву Марка Рютте щодо ставлення НАТО про приєднання КНДР до війни проти України. Чому ця заява важлива? Це перша серйозна публічна промова нового Генсека НАТО. Цікаво зрозуміти наскільки новий очільник має намір трансформувати -модернізувати діяльність блоку. Звісно, у самого у Рютте повноважень на це немає, але риторика – надзвичайно важлива річ, особливо у такий критичний час.
