Останнім часом часто чую тезу, що більшість сучасних українських авторів — графомани. Хочу поділитися своєю думкою з цього приводу. Буде багато тексту, бо графомани не вміють бути лаконічними, тому це не обов’язково читати кожному.
«Мама просила передати», – каже Михайло Павлюк і вручає мені аудіокасету «Музична драбина»… Оце так дарунок! Хоча, здавалося б, нічого особливого, ніякої цінності такий презент для читачів цього опусу не має, а чимало представників молодої генерації, вочевидь, навіть не знають, що воно таке і що з ним робити. Та і якість сего музичного продукту така собі, м’яко кажучи.
Я звичайно поділяю гуманізм, щодо соціального піклування над всіма громадянами України без винятку. Особливо в прагненні розв’язати соціально-економічні проблеми за рахунок державного патерналізму. Про які гарантії надання матеріальних благ може йтися, якщо держава не створює їх, а лише перерозподіляє створене тими, хто працює?
З нетерпінням чекав анонсовану заяву Марка Рютте щодо ставлення НАТО про приєднання КНДР до війни проти України. Чому ця заява важлива? Це перша серйозна публічна промова нового Генсека НАТО. Цікаво зрозуміти наскільки новий очільник має намір трансформувати -модернізувати діяльність блоку. Звісно, у самого у Рютте повноважень на це немає, але риторика – надзвичайно важлива річ, особливо у такий критичний час.
