У ці дні минає 19 років від того похмурого затуманеного ранку, коли змучена батькова душа відлетіла. Думаю про Батька. Думаю ще й про роки, які минули, аналізую певні ситуації, зроблене, не зроблене і скоєне чи не скоєне… Тепліє на душі від усвідомлення, що й по відходу Батько зумів подарувати нам зустрічі з чудовими людьми, які наразі вже всі є в Чендеєвому колі, творять не міф (хоч, кажуть, в цім слові нема нічого поганого) письменника, а говорять про його постать, творчість, час і позачасся.
Несподіване тавро Іванові Чендею
