Колись я не зважав на людину і писав різку правду про написану ним книжку. Тепер я пишу лагідно, але твердо. А вже, як людина сприйме, — питання її виховання, культури і професійної готовности. Правом голосу користуватися треба обережно і відповідально. Є притча про Селянина і Ведмедя, яку розказала мені мама, коли я вчився ще в старших класах, і лиш тепер приходжу до розуміння її глибини…
Хоча голос критика нині є голосом вопіющого в пустелі.
Я розкритикував спробу художньої біографістики одного молодого дебютанта, а її серйозно розглядають як претендента на премію Шолома Алейхема (мовчу про «шевченківські» вакханалії, які тривають не перший рік).
Живемо у час цивілізаційної Чуми, але мусимо вижити, і написати власний ДЕКАМЕРОН…
Євген Баран
